Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Костенка А.В.,

Лященко Н.П., Прокопчука Ю.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до управління культури Запорізької міської ради, третя особа - дитяча музична школа № 5, про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 березня 2008 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 2 січня 1989 року вона була призначена на посаду завуча дитячої музичної школи № 5 у м. Запоріжжі. 27 квітня 2001 року управлінням культури Запорізької обласної державної адміністрації їй встановлено кваліфікацію "спеціаліст вищої категорії", а 30 травня 2003 року присвоєно кваліфікаційне звання "викладач-методист". Протягом усього часу роботи викладачем не мала зауважень від керівництва. Згідно з планом роботи вона повинна була підготувати доповідь на 30 жовтня 2006 року на засідання секції музично-теоретичних дисциплін, яке є плановим заходом та вважається виходом на роботу. Однак 16 листопада 2006 року вона отримала наказ директора дитячої музичної школи № 5 про надання пояснень із приводу її відсутності на роботі 30 жовтня 2006 року, на який вона відмовилася давати пояснення. Наказом управління культури Запорізької міської ради від 11 січня 2007 року № 02-особ. її було звільнено з посади заступника директора з навчальної роботи дитячої музичної школи № 5 за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) за прогул без поважних причин.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ від 11 січня 2007 року про її звільнення з поновленням на зазначеній посаді, стягнути з відповідача на її користь різницю в заробітній платі за вказаний період у сумі 7 971 грн. 49 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 березня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов передчасного висновку про те, що звільнення з посади ОСОБА_1. на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин є правомірним.

Такий висновок суду всупереч ст. ст. 213, 214 ЦПК України є таким, що свідчить про неповне з'ясування судами вимог щодо повного з'ясування обставин справи та необґрунтування рішення суду належними доказами.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана чи звільнення.

При цьому згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення прогулу.

Чи дотримано цього порядку та чи не пропущено строк для застосування дисциплінарного стягнення за таких обставин, залишилося без дослідження й оцінки судів. Зокрема, судами не з'ясовано кількість днів хвороби ОСОБА_1. після 30 жовтня 2006 року та чи не збіг передбачений законом 1 місяць на застосування дисциплінарного стягнення. Не дано оцінки доказам про те, що ОСОБА_1 хворіла тільки в період з 31 жовтня до 8 листопада і з 17 листопада до 8 грудня 2006 року, а була звільнена тільки 11 січня 2007 року.

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 березня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.