Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача, уточнивши який, просив: визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України стосовно оцінки роботи посадових осіб Управління Пенсійного фонду в Хортицькому районі м. Запоріжжя та Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, відповідальних за нарахування та виплату пенсії на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2011 року, постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2014 року, ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року; зобов'язати Правління Пенсійного фонду України звільнити посадових осіб Управління Пенсійного фонду в Хортицькому районі м. Запоріжжя та Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, відповідальних за нарахування та виплату позивачу пенсії за порушення Присяги державного службовця відповідно до вимог чинного законодавства України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадовими особами відповідача здійснено нарахування та виплату пенсії позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (1210-2011-п) , а не на підставі судових рішень, що є порушенням Присяги державного службовця, а тому, винні у такому порушенні особи мають бути звільнені.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Пенсійного фонду України, оформлене листом від 06 травня 2015 року № 25784/02-30. Зобов'язано відповідача розглянути запит ОСОБА_4 від 27 квітня 2015 року з прийняттям рішення та повідомленням зацікавленої особи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій не розглянули його позовні вимоги, які обґрунтовувалися порушенням державними службовцями Пенсійного фонду України Присяги, наслідком чого є їх звільнення. Разом з тим, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги щодо визнання протиправним рішення та зобов'язання розглянути запит, про вирішення яких позивачем питання не ставилось.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи свободи позивача.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що для повного захисту інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відповідь Пенсійного фонду України Пенсійного фонду України від 06 травня 2015 року № 25784/02-30 та зобов'язати відповідача розглянути запит позивача від 27 квітня 2015 року з прийняттям рішення та повідомленням зацікавленої особи.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може повністю погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням усіх обставин справи.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо оцінки роботи посадових осіб, відповідальних за нарахування та виплату позивачу пенсії на виконання судових рішень, які набрали законної сили, та зобов'язання звільнити зазначених посадових осіб за порушення Присяги державного службовця відповідно до вимог чинного законодавства України.

Однак, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, належним чином не з'ясувавши предмету позову та не уточнивши позовних вимог, дійшли висновку, що спірні правовідносини стосуються правомірності дій відповідача щодо розгляду звернень ОСОБА_4 та надання йому відповіді з порушенням положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) .

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2011року (справа № 2а-2620/11) визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м. Запоріжжя щодо відмови позивачу у перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та зобов'язано здійснити відповідний перерахунок з 15 серпня 2010 року та сплатити недоплачену суму з урахуванням вже отриманої, а також нараховувати та сплачувати позивачу додаткову пенсію відповідно до вимог статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2011 року змінено постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2011 року в частині періоду проведення перерахунку та здійснення виплат, а саме, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м. Запоріжжя перерахувати та виплатити позивачу додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у передбачених статтями 51, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розмірах з 26 квітня 2010 року по 22 липня 2011 року, з урахуванням розміру проведених виплат. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 21 жовтня 2014 року (справа № 337/6287/14-а (№ 2-а/337/164/2014) визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м. Запоріжжя щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу основної пенсії по інвалідності, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та додаткової пенсії у розмірі 11 % заробітку за стаж роботи, що перевищує 20 років, на підставі статей 50, 54, частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язано здійснити позивачу перерахунок та відповідні виплати з 29 березня 2014 року.

09 квітня 2015 року позивач звернувся до Пенсійного фонду України із запитом, який стосувався розміру отриманої ним пенсії за квітень 2015 року та виконання управлінням Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м. Запоріжжя постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2014 року у справі № 337/6287/14-а.

16 квітня 2015 року листом № 23777/02-30 Пенсійний фонд України повідомив позивача, що його запит направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для надання відповіді щодо пенсійного забезпечення в порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Листом від 22 квітня 2015 року № 24456/02-30 Пенсійний фонд України повідомив позивача про те, що кошти на виплату державної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, враховані в Державному бюджеті України у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (1210-2011-п) . При цьому зауважено, що відповідно до наказу Пенсійного фонду України від 05 березня 2015 року № 39 "Про початок проведення в територіальних органах Пенсійного фонду України перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" (1682-18) , з березня 2015 року проводиться планова перевірка керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Запорізькій області згідно чинного законодавства.

27 квітня 2015 року позивач звернувся до Пенсійного фонду України з інформаційним запитом, в якому, з посиланням на Закон України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) просив повідомити про початок та закінчення перевірки, де і яким чином позивач може ознайомитись із її результатами, чи буде враховано при перевірці той факт, що позивачу не виплатили частину пенсії за квітень, зважаючи, що позивач є пенсіонером та не працює з 2009 року, та чи буде дана оцінка вказаному факту.

06 травня 2015 року Пенсійний фонд України листом від № 25784/02-30 надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що якщо позивач працює або займається підприємницькою діяльністю, то з 01 квітня 2015 року його пенсія виплачується в особливому порядку, передбаченому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) ; якщо ж позивач не працює та не здійснює підприємницької діяльності, - то йому як отримувачу пенсії слід надати до управління Пенсійного фонду України за місцем перебування відповідні документи. Також відповідач зазначив, що повідомлення про початок проходження перевірки щодо керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Запорізькій області та копії заяв про проведення такої перевірки були надіслані до Міністерства юстиції України та оприлюднені на веб-сайті Пенсійного фонду України. З приводу інформації про закінчення перевірки та її результати відповідачем зазначено про її оприлюднення на веб-сайті Пенсійного фонду України відповідно до вимог чинного законодавства України.

Так, частиною 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що під час прийняття постанови суд вирішує:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

За правилами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій належним чином не уточнили позовних вимог та не з'ясували правову природу спірних правовідносин та норму права, яка їх регулює.

Крім того, суди не з'ясували, чи призведе обраний позивачем спосіб захисту порушеного права до відновлення такого права позивача та не врахували, що у випадку звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, що не призводить до захисту права, суд, установивши порушення вимог законодавства, має на підставі статей 7, 8, 11, частини 4 статті 112, статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України самостійно обрати спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, за своєю суттю спір у справі, що розглядається, фактично стосується правомірності дій щодо виконання судових рішень, які набрали законної сили, та притягнення винних, на думку позивача, осіб до дисциплінарної відповідальності.

Проте, виходячи за межі позовних вимог та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, наведених вище вимог процесуального закону не врахував, оскільки обраний ним спосіб захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах фактично не призведе до його відновлення, враховуючи підстави та предмет заявленого позову.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають, оскільки ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин справи і не грунтуються на законі.

Фактичний і нормативний контекст справи дає підстави стверджувати, що без з'ясування правової природи заявлених у цій справі позовних вимог та уточнення їх належним чином, без визначення способу захисту порушених прав позивача, який би гарантував дотримання і захист його прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не можна вважати законними та обгрунтованими.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.