Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Шоста Харківська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2008 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що його батько, ОСОБА_3., під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2 придбали квартиру АДРЕСА_1, яку оформили на ім'я відповідачки. Після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, сторони не дійшли згоди відносно спадщини. Від шлюбу з відповідачкою батько мав ще дочку ОСОБА_4, 1991 року народження. Просив визнати за ним право власності на 1/6 частину вказаної квартири в порядку спадкування за законом.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2008 року, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 за власні кошти та належить їй на праві власності, а тому не входить до складу спадщини.

З такими висновками судів погодитись не можна.

За положеннями ст. 22 КпШС України, чинного на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. ст. 1261, 1267 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Судом установлено, що батько ОСОБА_1, ОСОБА_3., з 12 березня 1994 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2, мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. 11 січня 1997 року ОСОБА_3. отримав свідоцтво на спадщину за законом на будинок АДРЕСА_2 й продав його 13 січня 1997 року. 17 вересня 1999 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбала спірну квартиру АДРЕСА_1, яку оформила на своє ім'я. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3. помер. 20 листопада 2007 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У порушення вказаних норм процесуального права суд першої інстанції свої висновки про те, що спірна квартира придбана не за кошти подружжя, а за власні кошти ОСОБА_2, обгрунтував лише показаннями свідків: ОСОБА_5 (батько відповідачки), ОСОБА_6 (мати відповідачки) і ОСОБА_7 (сусіда відповідачки).

Згідно із ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Не виконавши належним чином вказані вимоги процесуального права, суд апеляційної інстанції приєднав до матеріалів справи нові докази і поклав їх в основу прийнятого рішення, а саме: вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2000 року, яким засуджено ОСОБА_8. і ОСОБА_9; трудову книжка ОСОБА_3.; договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_2 від 13 січня 1997 року, укладений між ОСОБА_3 (продавець) і ОСОБА_10; рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 1997 року у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3. про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням.

Порушивши таким чином принципи змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд передчасно дійшов висновку, що ОСОБА_3., перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_2, весь час мешкав та був зареєстрований у будинку АДРЕСА_2, який продав, а гроші втратив; з 1995 року до липня 2006 року ніде не працював і не мав заробітку; спірну квартиру ОСОБА_2 придбала за кошти своїх батьків.

Такі порушення та неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, у зв'язку із чим ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.