6-6070св08 Про встановлення права на спільну сумісну власність подружжя та про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - 23.09.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення права на спільну сумісну власність подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа - будинкоуправління №5 Львівської квартирно-експлуатаційної частини району, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Львівської області від 14 січня 2008 року,

У квітні 2005 року ОСОБА_3. у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_1. звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з червня 2002 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають доньку, ОСОБА_1, 2004 року народження. Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 13 вересня 2004 року шлюб між ними було розірвано. Під час перебування в шлюбі, 23 червня 2003 року, ними було придбано квартиру АДРЕСА_1. Вважала, що вона та донька набули право спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України). У зв'язку із цим просила суд визнати право на спільну сумісну власність подружжя на спірну квартиру.

У березні 2005 року ОСОБА_2 подав позов про визнання ОСОБА_3. та ОСОБА_1. такими, що втратили право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що квартиру АДРЕСА_1 ним куплено за кошти від продажу квартири АДРЕСА_2, що була придбана для нього його батьком до укладення шлюбу з ОСОБА_3., а тому він є власником спірної квартири в цілому. У липні 2004 року відповідачка покинула його, забрала дитину та виїхала на постійне місце проживання до своїх батьків до м. Броди Львівської області. Він неодноразово звертався до ОСОБА_3. із проханням знятися з реєстрації в спірній квартирі, але вона цього не зробила. Просив суд визнати ОСОБА_3. і доньку, ОСОБА_1., такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 квітня 2005 року вказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 2 лютого 2007 року в задоволенні позовів ОСОБА_3. та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 14 січня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3. скасовано й ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3. та ОСОБА_2 У решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. ставиться питання про скасування рішення апеляційного суду з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3., суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 23 червня 2003 року під час перебування в шлюбі з ОСОБА_3., тому відповідно до вимог ст. 60 СК України остання має право на спірну квартиру як на об'єкт спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з подружжя не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом установлено, що спірна квартира була придбана 23 червня 2003 року. Відповідач у своїх поясненнях указував на те, що на її придбання витрачені кошти, отримані виключно від продажу попередньої квартири, яка була придбана його батьками, до реєстрації шлюбу з позивачкою, а отже, на підставі ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю.

Позивачка не спростувала цих доводів, наданих доказів та стверджувала про право спільної власності на квартиру на підставі ч. 1 ст. 60 СК України виходячи тільки з факту її придбання під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2

Апеляційний суд, обґрунтовуючи своє рішення, теж виходив з цих обставин та того, що доводи ОСОБА_2. про придбання квартири за 7 146 грн. отриманих від продажу своєї власної квартири оцінює критично, оскільки станом на 3 листопада 2006 року ринкова вартість спірної квартири становить 135 164 грн., що майже у 19 разів більше ціни за договором купівлі-продажу від 23 червня 2003 року.

Як збільшення ринкової вартості особистого майна через три роки вплинуло на його трансформацію в спільне майно подружжя суд не вказав.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд скориставшись своїм правом ухвалення нового рішення усупереч ст. ст. 213, 214, 309 ЦПК України неповно з'ясував обставини справи та не врахував роз'яснення, що містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (v0016700-98) та від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", в яких зазначено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Судом не зазначено, що крім коштів, отриманих від реалізації своєї квартири, відповідач сплатив спільні кошти.

З урахуванням наведеного рішення апеляційного суду як таке, що не ґрунтується на з'ясуванні вкладення спільних коштів сторін у придбання спірної квартири слід вважати постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України, підлягаючим скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.