Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та права власності на ? частину жилої квартири, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та права власності на квартиру,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та права власності на ? частину квартири, мотивуючи свої вимоги тим, що з 14 вересня 1991 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який в червні 2002 року був розірваний. За період шлюбу 3 березня 2000 року ними була придбана квартира АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу був зареєстрований регіональною товарною біржею "Юго-Восток". Оскільки право власності на придбану квартиру відповідачка в бюро технічної інвентаризації зареєструвала на себе, а нотаріально бувший власник ОСОБА_1 посвідчити угоду відмовляється, позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу спірної квартири та визнати за ним право власності на ? частину цієї квартири.

У травні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та права власності на квартиру за нею, посилаючись на те, що

3 березня 2000 року вона особисто придбала квартиру АДРЕСА_1, договір укладений нею з ОСОБА_3 та зареєстрований на регіональній товарній біржі "Юго-Восток". Оскільки спірна квартира придбана нею за власні кошти без допомоги ОСОБА_1, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 1991 року по

4 червня 2002 року, просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 1 серпня

2008 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, дійсним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2008 року рішення Димитровського міського суду Донецької області від 1 серпня

2008 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасовано і у цій частині ухвалено нове рішення. Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований регіональною товарною біржею "Юго-Восток" м. Димитров за № 479 від 3 березня 2000 року. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину спірної квартири. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, вказавши, що відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в повному обсязі, суд, визнавши, що придбане під час шлюбу майно є спільною сумісною власністю подружжя і частки кожного у разі поділу майна є рівними, визнав за останньою право власності на ? частину спірної квартири, оскільки вона не довела, що придбала квартиру за власні кошти.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

На підставі ч. 2 ст. 28 КЗпШС України, який діяв на час виникнення правовідносин, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Відповідно до пп. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не визнає поважними причини пропуску.

Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом установлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 3 березня 2000 року був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на регіональній товарній біржі "Юго-Восток" за № 479, який зареєстрований у бюро технічної інвентаризації 14 березня 2000 року.

Згідно рішення Димитровського міського суду Донецької області від

31 серпня 2001 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний та цим рішенням встановлено, що сторони сумісне життя остаточно припинили у червні 2001 року, а до цього періодично проживали окремо, і майнового спору між сторонами на час розірвання шлюбу не було. Зареєстровано розірвання шлюбу у відділі РАЦС 4 червня 2002 року.

Констатувавши факт придбання квартири в період шлюбу, суд не перевірив належним чином доводи ОСОБА_2 про те, що квартира придбана за її особисті кошти у період окремого проживання і не являється спільною власністю подружжя, та те, що вона не визнавала право на спірну квартиру за ОСОБА_1, який квартирою не користувався і тривалий час не заявляв вимог про визнання за ним права власності на квартиру.

Крім того, задовольняючи позов ОСОБА_1, суд не взяв до уваги, що по смислу ст. 220 ЦК України вимагати визнання договору дійсним може сторона у договорі, а ОСОБА_1 не являвся стороною у договорі купівлі-продажу квартири.

З огляду на викладене, постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 1 серпня

2008 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.