Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Халеп’янська сільська рада Обухівського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди,

У травні 2008 року ОСОБА_1. звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка та житловий будинок АДРЕСА_2 Відповідач ОСОБА_2. є його сусідом, якому належить житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Між зазначеними будинками існувала земельна ділянка площею 0,131 га, яка належить Халеп’янській сільській раді Обухівського району Київської області та яка тривалий час використовувалася як спільний заїзд до земельних ділянок позивачів. У 2005 році відповідач переніс частину своєї металевої огорожі за межі своєї земельної ділянки на місце спільного заїзду, а у 2007 році встановив там бетонний фундамент, закривши таким чином спільний заїзд. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1. просив задовольнити його позовні вимоги та зобов’язати відповідача усунути перешкоди у користуванні спільним заїздом до земельної ділянки шляхом знесення самовільно встановленої металевої огорожі, яка закриває спільний заїзд до будинків, поновити межі земельних ділянок у відповідності до розмірів та межових знаків зазначених в Державних актах на право приватної власності на земельні ділянки його та відповідача, а також стягнути з відповідача на його користь 5 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 5 серпня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2008 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 5 серпня 2008 року скасовано та ухвалено рішення, яким позов задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_2. усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 спільним заїздом до будинків АДРЕСА_2 шляхом знесення самовільно встановленої ним огорожі на бетонному фундаменті, поновити межі земельних ділянок у відповідності до межових знаків, зазначених в Державних актах на право приватної власності на земельні ділянки ОСОБА_1. та ОСОБА_2. Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. 1 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1. у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення його права відповідачем на спільний заїзд, у зв’язку з цим відсутні і підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1., суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2. самовільно зайняв земельну ділянку, яка належить Халеп’янській сільській раді Обухівського району Київської області, чим створив перешкоди позивачу у користуванні належною йому земельною ділянкою. Тому ОСОБА_2. повинен знести самовільно встановлену ним огорожу на бетонному фундаменті та поновити межі земельних ділянок у відповідності до межових знаків, зазначених в Державних актах на право приватної власності на земельні ділянки. Крім того, позивачу ОСОБА_1., діями відповідача ОСОБА_2., заподіяно моральну шкоду.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд. Виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 3 ЦПК України надає особам право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, відповідно до частини другої статті 386 ЦК України, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Таким чином, власник, права якого порушено, має право звертатися до суду за захистом своїх прав.

Установлено, що ОСОБА_1. є власником земельної ділянки площею 0, 2025 га на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 11 лютого 2008 року, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2

ОСОБА_2. є власником земельної ділянки площею 0, 297 га на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 2 вересня 1998 року, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2

Між цими земельними ділянками існує спільний заїзд до будинків.

Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Коли за обставинами справи суд вважає, що призначення експертизи є доцільним, але жодна із сторін не заявляє про це клопотання, суд вправі поставити це питання на обговорення і з’ясувати думку сторін щодо доцільності проведення експертизи.

Однак, вирішуючи спір, суди, у порушення вимог статті 143 ЦПК України, не з’ясувати питання доцільності проведення експертизи, висновки якої могли дати можливість визначитися чи дійсно ОСОБА_2. провів захват земельної ділянки, яка є спільним заїздом, і чи дійсно ОСОБА_1. не має можливості ним користуватися.

ОСОБА_2. зазначає, що бетонний фундамент та металева огорожа, які просив знести ОСОБА_1., знаходяться на земельній ділянці, яка належить йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 2 вересня 1998 року.

Судом не з’ясовано місце розташування бетонного фундаменту та металевої огорожі.

Крім того, судами не звернуто уваги, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди необхідно з’ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння такої шкоди позивачу, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Згідно статті 215 ЦПК України за змістом рішення суду повинно бути мотивовано із наведенням розрахунку суми, яка підлягає стягненню.

Ураховуючи викладене, судами не повно досліджено обставини справи і не надано оцінки зібраним доказам.

Вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2008 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 5 серпня 2008 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.