Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про стягнення заборгованості за договором позики.

Зазначав, що 11 грудня 2003 року він позичив ОСОБА_2 7 000 грн. 22 грудня 2003 року він уклав із відповідачем договір позики, за умовами якого передав у власність ОСОБА_2 90 000 грн., а позичальник зобов`язався повернути йому зазначену суму коштів до 22 грудня 2004 року та сплачувати 2 250 грн. у якості відсотків за користування позикою до 22 числа кожного місяця. 15 грудня 2004 року між ним і ОСОБА_2 був укладений договір позики коштів у сумі 12 700 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконав своїх зобов`язань щодо повернення боргу та не сплатив процентів за користування сумою позики, просив стягнути з ОСОБА_2. на його користь 109 000 грн. основного боргу і 51 516 грн. 12 коп. відсотків за користуванням позикою, 6 964 грн. 10 коп. компенсації інфляції з простроченої суми боргу та понесені судові витрати.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 3 грудня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. 84 310 грн. основного боргу за договорами позики та 2 572 грн. 07 коп. понесених судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 2 квітня 2008 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 3 грудня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. 49 252 грн. боргу за договорами позики та 252 грн. понесених судових витрат, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про стягнення на користь ОСОБА_1. з ОСОБА_2. 49 252 грн. боргу за договорами позики, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 позику в сумі 102 000 грн., оскільки ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2. довіреність на право продажу земельної ділянки та зарахування в рахунок боргу отриманих від продажу цієї земельної ділянки коштів.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У порушення вимог ст. ст. 303, 309 ЦПК України суд зазначені положення закону не врахував, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, помилково дійшов висновку, що отримане позивачем право продажу земельної ділянки є частковим виконанням договору позики.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд із підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 2 квітня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.