Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Лященко Н.П., Перепічая В.С.,

Мазурка В.А., Прокопчука Ю.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2008 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що 25 серпня 2001 року в результаті зіткнення автомобіля Форд-Сієра номерний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_4, під керуванням водія, який покинув місце дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), та належного їй автомобіля ВАЗ 21051 номерний знак НОМЕР_2, сталася ДТП, унаслідок якої їй завдано майнової та моральної шкоди.

ОСОБА_3 просила стягнути майнову та моральну шкоду з відповідачки ОСОБА_4

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 9 листопада 2007 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 1 897 грн. 50 коп., моральну шкоду в розмірі 2 500 грн., витрати на проведення авто – товарознавчого дослідження транспортного засобу в розмірі 75 грн. Зазначено, що рішення не підлягає виконанню у зв’язку з добровільним погашенням 20 березня 2002 року зазначених стягнень ОСОБА_4. на користь ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2008 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 9 листопада 2007 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 1 897 грн. 50 коп., моральну шкоду в розмірі 2 500 грн. та 75 грн. судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Допущено поворот виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2001 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 майнової та моральної шкоди.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про стягнення заподіяної шкоди з ОСОБА_5, апеляційний суд, посилався на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2001 року, в якому було зазначено, що ДТП сталася з вини водія ОСОБА_5, який безпосередньо керував у момент пригоди належним ОСОБА_4 автомобілем (а. с. 413).

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2001 року було скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2003 року з направленням справи на новий розгляд (а.с.115-116).

Ухвалюючи рішення апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та всупереч положенням ч.3 ст. 61 ЦПК України послався на зазначене рішення.

Відповідно до ст. 450 ЦК УРСР (1963 року), громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (власники автомобілів), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму від 27 березня 1992 року № 6 (v0006700-92) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Судом першої інстанції було встановлено, що станом на 28 серпня 2001 року правові підстави на керування автомобілем Форд-Сієра державний реєстраційний номер НОМЕР_1 мали ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОІС № 200107, виданого МРЕВ-11 УДАІ Одеської області 22 січня 1997 року; ОСОБА_6 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_4, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Масловим В.В. 4 серпня 2001 року, реєстровий номер 4347; ОСОБА_5 на підставі довіреності ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_4, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 14 серпня 2001 року, реєстровий номер 4684.

Відповідно до інформації, наданої суду директором комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості", половина квартири № 120 у будинку № 17 була зареєстрована за ОСОБА_5 з 17 січня 2001 року тільки до 21 березня 2001 року (а. с. 392, 397).

Проте в довіреності від 14 серпня 2001 року ОСОБА_6, який на підставі довіреності діяв від імені ОСОБА_4, уповноважив розпоряджатися (керувати, дарувати тощо) автомобілем НОМЕР_1 ОСОБА_5, зазначено, що останній проживає в квартирі АДРЕСА_1( а. с. 22).

За таких обставин суд першої інстанції при ухваленні рішення обґрунтовано виходив з того, що твердження відповідачки ОСОБА_4, що в серпні 2001 року вона продала ОСОБА_6 належний їй автомобіль "Форд Сієра" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 нею не доведено, оскільки довіреність від 4 серпня 2001 року на право розпорядження автомобілем не є договором купівлі-продажу автомобіля. Надання довіреності на розпорядження автомобілем не перешкоджало також самій ОСОБА_4 користуватися цим автомобілем. Також не доведено, що на момент ДТП ОСОБА_4 не могла керувати цим автомобілем. Крім того, ОСОБА_4 не представлено суду ніяких доказів, оформлених відповідно до закону, про укладення з будь-якою особою угоди про відчуження цього автомобіля до дня скоєння ДТП; не представлено суду доказів, що належний їй автомобіль вибув з її володіння з вини третіх осіб.

За таких обставин ухвалене судом першої інстанції рішення є законним та обґрунтованим.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2008 року задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2008 року скасувати, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 9 листопада 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.