Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту на право експлуатації лінії каналізаційного трубопроводу за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 9 жовтня 2008 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, зазначаючи, що з метою підключення до центральної міської каналізаційної мережі з дозволу фактичного землекористувача ОСОБА_3 вона проклала каналізаційний трубопровід через частину земельної ділянки відповідачів. Оскільки на даний час відповідачі чинять їй перешкоди в експлуатації каналізації, позивачка просила встановити земельний сервітут на безоплатне користування земельною ділянкою ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 для забезпечення експлуатації каналізаційного трубопроводу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 9 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено та встановлено ОСОБА_1 безоплатний постійний земельний сервітут на право експлуатації каналізаційної мережі, що проходить через частину належної ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3. посилаються на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставлять питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення міськрайонного суду та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що позивачка іншим способом не може задовольнити свою потребу у влаштуванні та експлуатації каналізаційної мережі, інакше як установленням земельного сервітуту на право експлуатації цієї мережі на належній ОСОБА_2 земельній ділянці.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Частинами 1, 2 ст. 100 ЗК України визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Відповідно до чч. 2, 3 ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Як убачається з матеріалів справи та касаційної скарги, відповідачі заперечували проти встановлення позивачці сервітуту на право експлуатації каналізаційної мережі на належній ОСОБА_2 та ОСОБА_4 земельній ділянці, посилаючись на те, що вона із цього приводу до них не зверталась; свою потребу у водовідведенні ОСОБА_1 може задовольнити іншим способом, оскільки в її господарстві є функціонуючий септик і відсутня заборона щодо його використання; проведення трубопроводу відбулось без згоди дійсних власників земельної ділянки та з порушенням державних будівельних норм, унаслідок чого завдається шкода їхньому майну.

Однак апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи належної уваги не звернув; при встановленні земельного сервітуту не врахував, що з такою вимогою позивачка безпосередньо до власників земельної ділянки не зверталась і в добровільному порядку це питання не вирішувалось; не з'ясував до кінця, чи не будуть за таким варіантом установлення сервітуту порушуватись права власників земельної ділянки та чи обґрунтовані заперечення відповідачів; а також не зазначив у своєму рішенні, в якій саме частині належної ОСОБА_2 земельної ділянки встановлено сервітут і в якому розмірі.

Разом з тим не можна погодитись і з рішенням суду першої інстанції.

Відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку від 24 березня 2005 року власниками земельної ділянки по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Але міськрайонний суд не залучив ОСОБА_4 до участі у справі та не з'ясував належним чином питання, чи проходить каналізаційна мережа позивачки через її частину спірної земельної ділянки та чи не порушує встановлення сервітуту її права як власника ділянки.

Указане порушення одночасно допущено й апеляційним судом після скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обгрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2008 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 9 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.