Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та права власності на частину жилої квартири, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та права власності на квартиру,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та права власності на частину жилої квартири, мотивуючи свої вимоги тим, що з 14 вересня 1991 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який в червні 2002 року був розірваний. Зачасу шлюбу 3 березня 2000 року ними була придбана квартира АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу був зареєстрований регіональною товарною біржею "Юго-Восток". Оскільки право власності на придбану квартиру відповідачка в бюро технічної інвентаризації зареєструвала на себе, а нотаріально бувший власник ОСОБА_1 посвідчити угоду відмовляється, позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу спірної квартири та визнати за ним права власності на частку цієї квартири.

У травні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та права власності на квартиру, посилаючись на те, що 3 березня 2000 року вона придбала квартиру АДРЕСА_1, договір укладений нею з ОСОБА_3 та зареєстрований на регіональній товарній біржі "Юго-Восток". Оскільки спірна квартира придбана нею за власні кошти без допомоги ОСОБА_1, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 1991 року по 4 червня 2002 року, просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 1 серпня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2008 року рішення Димитровського міського суду Донецької області від 1 серпня

2008 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасовано і у цій частині ухвалено нове рішення. Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3, зареєстрований регіональною товарною біржею

"Юго-Восток" м. Димитров за № 479 від 3 березня 2000 року. Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину спірної квартири. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, вказавши, що відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в повному обсязі, суд допустив протиріччя, визнавши, що придбане під час шлюбу мано є спільною сумісною власністю подружжя і частки кожного у разі поділу майна є рівними, визнав за останньою право власності на частину спірної квартири, оскільки вона не довела, що придбала квартиру за власні кошти.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Судом установлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2

3 березня 2000 року був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на регіональній товарній біржі "Юго-Восток" за № 479 за зареєстрований у бюро технічної інвентаризації 14 березня 2000 року.

Згідно рішення Димитровського міського суду Донецької області від

31 серпня 2001 року шлюб між ОСОБА_1. та ОСОБА_2 був розірваний та цим рішенням встановлено, що сторони сумісне життя припинили у червні 2001 року та майнового спору між сторонами немає.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. п. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не визнає поважними причини пропуску.

Згідно ст. 71 ЦК УРСР (1963 року), який був чинний на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), - три роки.

Закінчення позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.

Указуючи на те, що строк позовної давності позивачем не пропущений, суд вказав, що само по собі укладання угоди або розірвання шлюбу не є порушенням права ОСОБА_1 на розпорядження квартирою.

Проте ще у 2000 році ОСОБА_1 знав, що квартира за договором купівлі-продажу оформлена на ОСОБА_2, але ніяким чином не реагував, на порушення свого права на власність.

Крім того залишились поза увагою суду пояснення позивача з приводу того, що, що він періодично уходив з сім'ї, пояснити не може причину припинення таких відносин, а також як проводилася сплата комунальних послуг.

Також встановлено, що позивач не проживав у спірній квартирі, був зареєстрований у своїх батьків по АДРЕСА_2 з 1982 року (а.с. 43) і у той час зареєстрований по АДРЕСА_3 з 1982 року (а.с. 4).

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 1 серпня

2008 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.