Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Барсукової В.М., Гуменюка В.І.,

Данчука В.Г., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЧП ОСОБА_2" до ОСОБА_1 про стягнення боргу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ЧП ОСОБА_2" на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2008 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2008 року,

У липні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "ЧП ОСОБА_2" (далі - ТОВ "ЧП ОСОБА_2") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу.

Зазначало, що ОСОБА_1 працював торговим представником товариства та в період з 25 грудня 2007 року до 28 грудня 2007 року отримав розрахунок від замовників у вигляді готівки в розмірі 10 800 грн. 26 коп., але до каси підприємства вказану суму не здав. 22 січня 2008 року ОСОБА_1 написав розписку про зобов'язання повернути зазначену вище суму до

24 січня 2008 року, однак у встановлений строк зобов'язання не виконав.

Посилаючись на викладене, ТОВ "ЧП ОСОБА_2" просило позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь товариства 10 800 грн.

26 коп. боргу, індекс інфляції та 3 % річних за прострочення зобов'язання, а всього 12 095 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 серпня

2008 року позовні вимоги ТОВ "ЧП ОСОБА_2" задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "ЧП ОСОБА_2" заборгованість за договором позики в розмірі 10 800 грн. 26 коп., 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 153 грн. 57 коп., прострочення з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1 141 грн. 23 коп., судовий збір у розмірі 150 грн. 83 коп., а всього 12 245 грн. 89 коп.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2008 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2008 року скасовано, у задоволенні позову ТОВ "ЧП ОСОБА_2" відмовлено.

ТОВ "ЧП ОСОБА_2" звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2008 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги товариства задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно виходив із того, що судом першої інстанції не визначено, які саме правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, та неправильно застосовано норму закону, яка підлягала застосуванню.

Судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 працював у ТОВ "ЧП ОСОБА_2" торговим представником і до кола його обов'язків входило отримувати розрахунки за надану продукцію та здавати отримані кошти до каси товариства.

7 вересня 2007 року роботодавцем із відповідачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, згідно з п. 3.2 якого при виявленні нестач він несе повну матеріальну відповідальність перед товариством.

Відповідно до ст. 135-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджених постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від

28 грудня 1977 року № 447/24, ОСОБА_1 належить до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

Відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, у випадках, коли між працівником і підприємством згідно зі ст. 135-1 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно виходив із того, що сторони перебували в трудових правовідносинах, між ними було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, шкода завдана підприємству під час виконання працівником його трудових обов'язків, отже, при вирішенні справи слід керуватися нормами КЗпП України (322-08) ; однак помилково дійшов висновку про відмову в задоволенні позову та в порушення вимог ст. 215 ЦПК України нічим не мотивував таке своє рішення.

За таких обставин рішення апеляційного суду не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому на підставі ст. 338 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЧП ОСОБА_2" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2008 року скасувати.

Справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЧП ОСОБА_2" до ОСОБА_1 про стягнення боргу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.