Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Приходько І.В.

Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А.

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.03.2016

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016

у справі № 805/150/16-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дружківський вогнетривкий завод"

до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дружківський вогнетривкий завод" (далі - позивач, ТОВ "Дружківський вогнетривкий завод") звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач, ДПІ у м. Дружківці ГУ ДФС у Донецькій області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.12.2015 р. № 0000862200.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.03.2016, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016, позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.12.2015 № 0000862200.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.03.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 03.12.2015 по 07.12.2015, на підставі наказу від 02.12.2015 № 138, згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, посадовою особою ДПІ у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ДВЗ" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкових зобов'язань і податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року з урахуванням виявлення фактів, що свідчать про порушення платником податків податкового законодавства щодо відносин з ТОВ "Нікас" та з ТОВ "ЗСС" за період з 01.06.2015 по 30.06.2015, за результатами якої складено акт від 14.12.2015 № 113/05-10-1530/34283984 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог, зокрема, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення у рядку 24 декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду переноситься до рядка 20.1 наступного звітного періоду у сумі 68 387 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 28.12.2015 р. № 0000862200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 68 387 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 28.12.2015 р. № 113/05-10-1530/34283984, фактичною підставою для зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість слугували висновки перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Нікас" та ТОВ "Завод спеціальних сплавів", оскільки, за твердженнями відповідача, правочини укладені позивачем з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із пунктом 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (z0168-95) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 17 листопада 2014 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікас" як постачальником був укладений договір поставки № 3/8-15 на товарно-матеріальні цінності, визначені у специфікаціях. Згідно зі специфікацією до зазначеного договору позивачем придбано лом периклазохромитових виробів ПХС у кількості 300 тон на суму 378 000 грн., у тому числі ПДВ на суму 63 000 грн. та лом периклазохромитових виробів ПУ у кількості 300 тон на суму 450 000 грн., у тому числі ПДВ на суму 75 000 грн.

На виконання умов договору позивачем були отримані накладні від 30 червня 2015 року № 59 на суму 59 600 грн., у тому числі ПДВ на суму 9 933,33 грн., від 15 червня 2015 року № 47 на суму 116 079,88 грн., у тому числі ПДВ на суму 19 346,65 грн. та від 10 червня 2015 року № 44 на суму 36 639,96 грн., у тому числі ПДВ на суму 6 106,66 грн.

А також були отримані податкові накладні від 1 липня 2015 року на суму 58 320 грн., у тому числі ПДВ на суму 9 720 грн., від 2 липня 2015 року на суму 95 840 грн., у тому числі ПДВ на суму 15 973,33 грн., від 15 липня 2015 року на суму 35 396,94 грн., у тому числі ПДВ на суму 5 899, 49 грн., від 18 липня 2015 року на суму 36 385,93 грн., у тому числі ПДВ на суму 6 064, 32 грн., від 21 липня 2015 року на суму 58 669,92 грн., у тому числі ПДВ на суму 9 778, 32 грн., від 23 липня 2015 року на суму 61 216,56 грн., у тому числі ПДВ на суму 10 202,76 грн., від 30 липня 2015 року на суму 74 440, 45 грн., у тому числі ПДВ на суму 12 406,74грн., від 30 липня 2015 на суму 17 600 грн., у тому числі ПДВ на суму 2 933,33 грн., від 30 липня 2015 року на суму 38 445, 52 грн., у тому числі ПДВ на суму 6 407,59 грн., від 29 липня 2015 року на суму 59 408, 64 грн., у тому числі ПДВ на суму 9 901, 44 грн.

Розрахунок за отримані послуги були здійснені у безготівковій формі на підставі платіжних доручень від 1 липня 2015 року на суму 27 528,35 грн., на суму 58 320 грн., від 2 липня 2015 року на суму 90 000 грн., від 20 липня 2015 року на суму 20 000 грн., від 21 липня 2015 року на суму 38 320 грн., від 22 липня 2015 року на суму 58 320 грн., від 27 липня 2015 року на суму 58 320 грн., від 28 липня 2015 року на суму 36 385,93 грн., від 30 липня 2015 року на суму 18 000 грн., факт оплати також підтверджується банківськими виписками за період 3 1 липня 2015 року по 30 липня 2015 року, які надав позивач.

Факт реального виконання робіт також підтверджується товарно-транспортними накладними від 10 червня 2015 року № 10062015, від 15 червня 2015 року № 15062015 та від 30 червня 2015 року № 30062015. Фактичне прийняття товару, визначеного у специфікації до договору від 17 листопада 2014 року № 3/8-15 підтверджується прибутковими ордерами, наявними в матеріалах справи.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод спеціальних сплавів" як продавцем був укладений договір купівлі-продажу від 20 травня 2015 року № 20/05-15-3/76-15 на товарно-матеріальні цінності, визначені у специфікаціях.

Згідно зі специфікацією до зазначеного договору позивачем придбано вал колінчатий з вкладишами у кількості одна штука на суму 198000 грн., у тому числі ПДВ на суму 33000 грн. На виконання умов договору від 20 травня 2015 року позивачем були отримані податкові накладні від 25 червня 2015 року на суму 198 000 грн., у тому числі ПДВ на суму 33 000 грн., від 3 липня 2015 року на суму 29 484 грн., у тому числі ПДВ на суму 4 914 грн.

Також на виконання умов договору від 20 травня 2015 року № 20/05-15-3/76-15 позивачем була отримана видаткова накладна від 1 липня 2015 року № РН-0000024 на загальну суму 198 000 грн., у тому числі ПДВ у сумі 33 000 грн. та рахунок-фактура від 22 червня 2015 року № СФ-0000028.

Розрахунок за отримані послуги були здійснені у безготівковій формі на підставі платіжних доручень від 24 червня 2015 року на суму 198 000 грн., від 3 липня 2015 року на суму 29 484 грн., факт оплати також підтверджується банківськими виписками за 25 червня 2015 року та за 3 липня 2015 року.

Фактичне прийняття товару, визначеного у специфікації до договору від 20 травня 2015 року № 20/05-15-3/76-15 підтверджується прибутковим ордером, наявним в матеріалах справи.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами-постачальниками за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини третьої статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області - відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.03.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 у справі № 805/150/16-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.