Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Барсукової В.М., Гуменюка В.І.,

Данчука В.Г., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Жовті сторінки України" про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Жовті сторінки України" (далі - ТОВ "Жовті сторінки України"), в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму невиплаченої винагороди в розмірі 3 тис. євро та моральну шкоду в розмірі 2 тис. грн.

Зазначав, що працював директором ТОВ "Жовті сторінки України" відповідно до трудового контракту, однак після зміни керівництва звільнився з роботи. Згідно з умовами угоди про припинення трудового контракту, укладеної між ним і відповідачем, ТОВ "Жовті сторінки України" через рік після звільнення з роботи та в разі дотримання ним умов угоди зобов'язалося виплатити йому винагороду в розмірі 10 тис. євро.

У червні 2007 року відповідач виплатив йому винагороду в розмірі

7 тис. євро, застосувавши до виплачуваної винагороди ставку оподаткування в розмірі 30 %, тоді як, на його думку, слід було застосувати ставку оподаткування в розмірі 15 %, оскільки він тривалий час постійно проживає на Україні, працює, є резидентом оподаткування, а вказана вище винагорода стосується його роботи в ТОВ "Жовті сторінки України", тобто є заробітною платою.

Посилаючись на те, що такими діями відповідача порушено його права, просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від

14 лютого 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, відповідно до якої працівник зобов'язаний виконувати роботу, визначену угодою, а власник - виплачувати заробітну плату.

Відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) заробітна плата - це дохід, отриманий платником податку внаслідок трудової діяльності на території України від працедавця, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, винагороди, які виплачуються платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно з вимогами закону. Таким чином, заробітна плата - це дохід, отриманий від працедавця працівником, пов'язаний із виконанням ним трудових обов'язків відповідно до трудового договору, у тому числі й контракту.

Платник податку - резидент України - це фізична особа (громадянин України, фізична особа без громадянства, громадянин іноземної держави), яка має місце проживання в Україні.

Згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 29 січня 2004 року № 50 (v0050225-04) "Про затвердження податкового роз'яснення щодо застосування окремих норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) визначено, що фізична особа - іноземець може самостійно визначати власний резидентський статус у разі обрання основного місця проживання в Україні. Для цього фізична особа - іноземець повинен подати заяву до податкового органу за місцем проживання в Україні з проханням вважати його резидентом для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб у поточному році.

Судом установлено, що з 30 січня 2002 року відповідно до укладеного з ТОВ "Жовті сторінки України" контракту ОСОБА_1 працював директором указаного товариства.

23 квітня 2006 року між сторонами було укладено угоду про припинення трудового контракту, відповідно до якої сторони припинили строк дії трудового контракту за угодою сторін з 31 травня 2006 року.

Відповідно до п. 10 указаної угоди сторін у випадку вчасного та належного виконання працівником п. 2 цієї угоди через 1 рік з дати, зазначеної в п. 1 угоди, позивачеві виплачується винагорода в розмірі 10 тис. євро.

На виконання угоди відповідач виплатив ОСОБА_1 винагороду в розмірі 7 тис. євро з урахуванням 30 % ставки оподаткування.

Також судом установлено, що позивач на час отримання винагороди не міг бути резидентом України в сфері оподаткування фізичних осіб, оскільки із заявою про визначення резидентського статусу до податкового органу він не звертався.

Відмовляючи в позові, суд правильно виходив із того, що на момент виплати позивачеві винагороди останній протягом року не був працівником ТОВ "Жовті сторінки України", а тому кошти в розмірі 10 тис. євро, які відповідач виплатив ОСОБА_1 через рік після звільнення, хоч і стосувалися його минулої роботи в товаристві, однак згідно з вимогами чинного законодавства України не могли бути віднесені до заробітної плати, яку він отримував відповідно до умов трудового договору (контракту), та з того, що позивач на час отримання винагороди не був резидентом України в сфері оподаткування фізичних осіб, отже, товариство правомірно застосувало до виплачуваної ОСОБА_1 суми винагороди ставку оподаткування в розмірі 30 %.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня

2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.