Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Барсукової В.М., Гуменюка В.І.,

Данчука В.Г., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Фонду приватизації комунального майна Печерського району м. Києва, товариства з обмеженою відповідальністю "Сувеніри України", приватного підприємства "Промавтосервіс", комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс", третя особа - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Промінь-2006", про застосування правових наслідків нікчемного правочину за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_1 та їхнього представника, ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2008 року,

У червні 2006 року заступник прокурора Печерського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Фонду приватизації комунального майна Печерського району м. Києва, товариства з обмеженою відповідальністю "Сувеніри України" (далі - ТОВ "Сувеніри України"), приватного підприємства "Промавтосервіс" (далі - ПП

"Промавтосервіс"), комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс" (далі - КП УЕЖФ "Липкижитлосервіс"), в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_1 від 25 квітня 2006 року, укладеного між Фондом приватизації комунального майна Печерського району м. Києва та ТОВ "Сувеніри України".

Під час розгляду справи заступник прокурора Печерського району м. Києва, який звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2, змінив позовні вимоги та просив застосувати до договору купівлі-продажу, укладеного 25 квітня 2006 року між Фондом приватизації комунального майна Печерського району м. Києва й ТОВ "Сувеніри України", та договору купівлі-продажу, укладеного 16 червня 2006 року між ТОВ "Сувеніри України" і ПП "Промавтосервіс", відчуження приміщення площею 67,8 кв. м у будинку АДРЕСА_1 наслідки недійсності як до нікчемних і таких, що порушують публічний порядок.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2008 року, у задоволенні позову заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їхній представник - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року й ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суди дійшли правильного висновку про те, що вимоги про визнання вищевказаних договорів нікчемними із застосуванням правових наслідків нікчемного правочину є безпідставними.

Такі висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи, наданих доказах, яким суд дав належну правову оцінку, та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом ( нікчемний правочин ) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини).

Правочини поділяються за ступенем недійсності на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Згідно з вимогами ст. 215 ЦК України нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом, тобто коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність договору без дотримання вимог цієї норми, а оспорюваним є той правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але який у разі, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути судом визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачі, звертаючись до суду, вважали спірне приміщення допоміжним приміщенням, що є в їхній спільній сумісній власності та є невід'ємною частиною спеціального будинку АДРЕСА_1, а відповідачі стверджували, що приміщення площею 67,8 кв. м не є допоміжним приміщенням, а є нежилим приміщенням, що знаходиться в комунальній власності, оскільки рішенням Київської міської ради від 27 грудня 2001 року "Про формування комунальної власності територіальних громад районів

м. Києва" статус указаного приміщення було змінено саме на нежиле приміщення; отже, між сторонами фактично існує спір щодо статусу спірного приміщення й доводи позивачів про те, що вищевказані правочини не є оспорюваними, є безпідставними.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, тому що підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1 та їхнього представника, ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.