Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватні нотаріуси Маріупольського нотаріального округу Ніконенко Тетяна Василівна, Чичекова Олена Анатоліївна, про визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності,

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є власником АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 29 січня 2004 року. Позивачка зазначає, що вона є людиною похилого віку, одинока, не має ніяких родичів. ЇЇ сусід ОСОБА_2 запропонував позивачці утримувати її та доглядати за нею до кінця життя, а позивачка передасть йому квартиру на підставі договору довічного утримання. 2 лютого 2004 року між сторонами укладено договір дарування АДРЕСА_1. Однак, ОСОБА_1 вважала, що уклала договір довічного утримання. Крім того, позивачка дізналась, що 3 лютого 2004 року ОСОБА_2, на підставі договору купівлі – продажу, продав спірну квартиру ОСОБА_3 Увесь час ОСОБА_1 є наймачем квартири, сплачує всі рахунки за комунальні послуги, на її ім’я відкрито особові рахунки. Проте проживати у квартирі позивачка не може, оскільки новий власник квартири ОСОБА_3 не впускає її у приміщення. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати недійсним договір дарування АДРЕСА_1, укладений 2 лютого 2004 року між нею та ОСОБА_2 і визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, укладений 3 лютого 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, у зв’язку з чим провадження по справі було зупинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 201 ЦПК України до залучення до участі у справі правонаступника позивачки.

1 листопада 2007 року до участі у справі залучено правонаступника померлої ОСОБА_4 – ОСОБА_1

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала та доповнила позовні вимоги, посилаючись на те, що після підписання договору дарування АДРЕСА_1, у 2005 році рішенням суду з ОСОБА_4 були стягнуті заборгованості по комунальним платежам, на її ім’я залишився відкритим особовий рахунок, також вона отримувала пенсію до дня смерті за адресою спірної квартири. Таким чином, ОСОБА_1 вважала, що АДРЕСА_1 залишилась у її власності. Також їй не було відомо, що на другий день після підписання договору дарування спірної квартири, тобто 3 лютого 2004 року, ОСОБА_2 продав зазначену квартиру ОСОБА_3 Вважає ОСОБА_3 недобросовісним набувачем спірної квартири, оскільки він достовірно знав, що в цій квартирі залишається зареєстрованою ОСОБА_1 Просила визнати недійсним договір дарування АДРЕСА_1, укладений 2 лютого 2004 року, як укладений внаслідок помилки, визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 3 лютого 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, привести сторони у первинний стан, визнати за ОСОБА_4 право власності АДРЕСА_1, стягнути солідарно з відповідачів на її користь 1 000 грн. у рахунок відшкодування витрат за надання правової допомоги.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 25 квітня 2008 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 9 вересня 2008 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування АДРЕСА_1, укладений 2 лютого 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Визнано недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 3 лютого 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 8 007 грн. Визнано за ОСОБА_4 право власності АДРЕСА_1. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 1 000 грн. у рахунок сплати коштів за надання правової допомоги.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи правочини недійсними і визнаючи за ОСОБА_4 право власності на квартиру, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 при укладенні договору дарування помилялася відносно природи та істотних умов договору. Оскільки власність ОСОБА_4 вийшла з її володіння проти її волевиявлення, то ОСОБА_3 не можна визнати добросовісним набувачем в сенсі 388 ЦК України (435-15) .

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються яке на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України).

Установлено, що на підставі договору дарування від 2 лютого 2004 року ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар АДРЕСА_1

Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Отже, правочин, який вчинено під впливом помилки, є недійсним оскільки волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру.

У заяві до прокуратури Орджонікідзевського району м. Маріуполя ОСОБА_1 визнає факт укладення договору дарування квартири і зазначає, що підписаний він був тому, що ОСОБА_2 обіцяв надавати їй пожиттєву допомогу. Однак, такої допомоги ОСОБА_1 не отримує (а.с. 81).

В поясненнях ОСОБА_4, наданих помічнику прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполя, зазначається, що ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 квартиру, яка належить їй на праві власності, а ОСОБА_2 зобов’язувався доглядати її до смерті, однак обіцянок не виконує (а.с. 82).

Судом не звернуто уваги на ці обставини.

3 лютого 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі – продажу АДРЕСА_1.

Крім того, він надав розписку, за змістом якої за продаж квартири він отримав від ОСОБА_3 гроші в сумі 3 500 доларів США і зобов’язується звільнити квартиру до 3 серпня 2004 року, ОСОБА_1 також зобов’язувалася звільнити квартиру до 3 серпня 2004 року (а.с. 86).

Розглядаючи спір, суд не звернув на зазначене уваги і не надав цьому оцінки.

Позивачка ОСОБА_1 ставила вимоги про визнання правочинів недійсними та визнання за нею права власності на квартиру і суд у порушення процесуального права визнав право власності за померлою особою на квартиру, яка за життя ОСОБА_4 була відчужена.

Судом не встановлено характер спірних правовідносин, не повно з’ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З’ясування цих обставин має суттєве значення для вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 25 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 9 вересня 2008 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.