Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2016

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016

у справі № 826/18295/15

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - позивач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві)

до фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач, фірма "Т.М.М." - ТОВ)

про стягнення податкової заборгованості

ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулась у серпні 2015 року до суду з адміністративним позовом до фірма "Т.М.М." - ТОВ про стягнення податкової заборгованості у розмірі 1 101 684,06 гривні.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за відповідачем рахується податкова заборгованість у розмірі 1 101 684,06 гривні, яка виникла на підставі самостійно визначених грошових зобов'язань за податковими деклараціями від 19.02.2015 № 9018822280, від 19.03.2015 № 9043966685, від 17.04.2015 № 9072281807, від 19.05.2015 № 9100643428, від 18.06.2015 № 9127824190 та від 16.07.2015 № 9149648652.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

В силу положень п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

За змістом пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Згідно з п. 59.5 ст. 59 ПК України, у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Відповідно до пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України пеня нараховується: після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявність у відповідача заборгованості зі сплати узгодженого зобов'язання з податку на додану вартість позивач обґрунтовує несвоєчасністю та/або не сплатою узгоджених зобов'язань самостійно визначених платником податку, наявність якого, на думку позивача підтверджується наданими суду копіями декларацій з податку на додану вартість та випискою з особового рахунку платника податку .

При цьому, податковий орган стверджує, що заборгованість зі сплати узгодженого зобов'язання з податку на додану вартість частково виникла у зв'язку із несвоєчасною сплатою зобов'язання визначеного декларацією від 19.02.2015 № 9018822280 у розмірі 1 617 244,00 гривні, водночас, останнім зауважено, що переплата станом на 02.03.2015 становила 550 244,92 гривні.

Також, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно картки особового рахунку платника податку на додану вартість, податковим органом у попередніх періодах безпідставно зменшено суму переплати зі сплати податку на додану вартість, зокрема 09.02.2015 зменшено переплату на 28 656,00 гривень, опис даної операції містить відомості щодо скасування податкового повідомлення-рішення. Водночас, 09.02.2015 міститься операція із сплати відповідачем зобов'язання з податку на додану вартість шляхом перерахування коштів в межах одного бюджетного рахунку в розмірі 131 000,00 гривень, однак у графі "недоїмка" вказано розмір такої - 120 735,31 гривень, що є нижчою від зарахованої суми, однак різницю податковим органом до складу переплати не включено, а в подальшому значиться недоїмка в розмірі 35 820,00 гривень.

Разом з тим, у картці за 09.02.2015 містяться записи щодо погашення недоїмки в розмірі 84 915,31 гривень, в розмірі 28 656,00 гривень та в розмірі 7164,00 гривні, однак такі не були враховані в графі "недоїмка".

В подальшому, 14.02.2015 позивачем на підставі податкового повідомлення-рішення від 21.05.2014 № 0021041501 збільшено розмір зобов'язання на 13 681,40 гривня та на 87 492,40 гривні, зменшено переплату на 203 165,00 гривень. При цьому, опис операції містить відомості щодо скасування податкового повідомлення-рішення.

20.02.2015 зараховано 500 000,00 гривень до сплати податку, однак розмір зобов'язання встановлений на цю дату зменшено не було, як і 24.02.2015 зараховано 300 000,00 гривень для сплати податку, однак у розмір зобов'язання встановлений на цю дату зменшено лише на 212 116,11 гривень.

Так, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що згідно показників у картці особового рахунку платника податку на додану вартість у відповідача станом на 02.03.2015 була наявна переплата близько 1 500 000,00 гривень.

Поряд з цим, судами вірно зауважено, що окрім зазначених розбіжностей в картці особового рахунку платника податку на додану вартість, позивачем не надано суду повного розрахунку пені з обґрунтуванням того, яким чином вона сформована.

Крім того, матеріали справи містять копію платіжного доручення від 11.03.2016 № 107 на суму 1 329 117,26 гривень із призначенням платежу - погашення заборгованості.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено наявності у відповідача непогашеної податкової заборгованості на суму 1 101 684,06 гривень, в той час як у ході розгляду справи встановлено протилежне.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 у справі № 826/18295/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.