Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Данчука В.Г., Лихути Л.М.,

Луспеника Д.Д., Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Ясинуватського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди,

У липні 2002 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 7 вересня 2001 року на її чоловіка ОСОБА_2 скоїв наїзд ОСОБА_3, який керував мотоциклом, від одержаних у результаті дорожньо-транспортної пригоди травм ОСОБА_2 помер, зазначена подія є предметом досудового слідства, яке триває значний час, оскільки слідчі Ясинуватського МРВ УМВС України в Донецькій області безпідставно відмовляли у порушенні кримінальної справи або закривали порушену справу, вона подавала скарги прокурору й постанови були скасовані, вона визнана потерпілою й цивільним позивачем у кримінальній справі, разом з тим несумлінними діями службових осіб Ясинуватського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ ( далі - МВ ГУ МВС) України в Донецькій області систематично порушуються її права й з вини працівників відповідача їй завдана моральна шкода.

Позивачка просила стягнути з Ясинуватського МВ ГУ МВС України в Донецькій області 15 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Згодом позивачка уточнила та збільшила позовні вимоги, зазначила, що моральна шкода їй завдана незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади, досудового слідства, при здійсненні ними своїх повноважень, і просила стягнути на її користь на відшкодування такої шкоди 28 338 650 грн. за рахунок коштів державного бюджету України.

Судом проведено заміну відповідачів, а також залучено до участі в справі як відповідачів МВС України, ГУ МВС України в Донецькій області та Державне казначейство України.

Рішенням Ясинуватського міськрайонного суду від 2 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 лютого 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, що 7 вересня 2001 року ОСОБА_3, керуючи мотоциклом, скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_2, який від одержаних у результаті цього травм помер, за фактом цієї пригоди з вересня 2001 року по квітень 2008 року тривало досудове слідство, органи досудового слідства постановами відмовляли в порушенні кримінальної справи або закривали кримінальну справу, такі постанови неодноразово скасовувалися з направленням матеріалів справи для організації досудового слідства й остаточно постановою старшого слідчого прокуратури Донецької області від 17 квітня 2008 року кримінальну справу за фактом дорожньо-транспортної пригоди закрито за відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину за статтею 286 КК України.

Також установлено, що ОСОБА_1 була визнана потерпілою та цивільним позивачем по кримінальній справі, вона неодноразово подавала скарги на дії органів досудового слідства й за такими скаргами проводилися відповідні перевірки МВС України, ГУ МВС України в Донецькій області та органами прокуратури.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що держава не повинна нести відповідальність за завдану позивачці моральну шкоду, оскільки законом не передбачена можливість в цивільному процесуальному порядку перевіряти законність дій органу досудового слідства по кримінальній справі, не передбачена й відповідальність органів досудового слідства за тяганину під час проведення слідства.

Апеляційний суд погодився із такими висновками суду, в ухвалі також зазначивши, що передбачене статтею 56 Конституції України право особи на відшкодування моральної шкоди має бути врегульоване окремим законом, а правовідносини, на які в позові посилається ОСОБА_1, жодним законом не врегульовано.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Таким чином безпосередньо нормою Конституції України (254к/96-ВР) , яка є нормою прямої дії, передбачене право особи на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави, якщо така шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила відшкодувати їй за рахунок державного бюджету моральну шкоду, завдану незаконними діями та бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень під час досудового слідства.

Як на підставу своїх вимог позивачка безпосередньо посилалася на положення статті 56 Конституції України, при цьому ОСОБА_1 у позовній заяві не порушувала перед судом питання про перевірку законності дій відповідних осіб і не вимагала визнати такі дії неправомірними в передбаченому цивільним процесуальним законом порядку, натомість зазначала, що конкретні факти грубого порушення законодавства конкретними посадовими і службовими особами вже підтверджені за результатами службових перевірок, які неодноразово проводилися за її скаргами протягом 2002-2006 років, зокрема ряд службових осіб - працівників міліції було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Відповідачі не заперечували того факту, що дії працівників міліції під час досудового слідства в кримінальній справі були предметом перевірок, за їх результатами виявлені порушення закону й винні в таких порушеннях особи притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень позивачки з огляду на підстави її позову не перевірив і не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.

Установивши, що за скаргами ОСОБА_1 дії працівників міліції та органів досудового слідства були предметом неодноразових перевірок, суд не дав оцінки результатам цих перевірок та не зазначив у рішенні чи мали місце наведені позивачкою факти про конкретні незаконні рішення, дії чи бездіяльність посадових і службових осіб органів державної влади та чи завдана їй моральна шкода.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, безпідставно дійшов до висновку, що передбачене статтею 56 Конституції України право особи на відшкодування моральної шкоди має бути врегульоване окремим законом, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ясинуватського міськрайонного суду від 2 грудня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.