Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом і договору дарування земельної ділянки, визнання права власності на частину земельної ділянки та її поділ, відшкодування моральної шкоди,

У жовтні 2002 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом і договору дарування земельної ділянки та її поділ, відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько - ОСОБА_7

Після їхньої смерті відкрилась спадщина на збудований, але не зданий в експлуатацію жилий будинок із надвірними будівлями, що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1. На момент відкриття спадщини спадкоємцями першої черги за законом були вона та її рідні сестри: ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_2 У встановлений законом строк вона, ОСОБА_8 і ОСОБА_2 прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління та користування спадковим майном.

У 1994 році померла ОСОБА_8 Спадщина після її смерті спадкоємцями першої черги прийнята не була. 12 січня 2001 року ОСОБА_9 відмовилась від спадщини. У 2002 році їй стало відомо, що ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на жилий будинок з надвірними спорудами

Посилаючись на те, що видачею зазначеного свідоцтва порушені її права, оскільки не врахована її частка у спадковому майні, позивачка просила визнати за нею право власності на частину спадкового майна померлого ОСОБА_7 та частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, провести поділ зазначеної земельної ділянки та стягнути з відповідачів на її користь завдану моральну шкоду.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 Визнано частково недійсними рішення Одеської міської ради про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0, 0960 га, що розташована в АДРЕСА_1, і державний акт на зазначену земельну ділянку. Визнано частково недійсними договір дарування земельної ділянки, укладений 8 жовтня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 та видані на підставі зазначеного договору державні акти. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, і проведено поділ зазначеної ділянки. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 1 227 грн. судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка має право на частину спадщини, яка відкрилась після смерті батька; набула право власності на частину земельної ділянки, яка розташована біля зазначеного жилого будинку, а тому договір дарування спірної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, є недійсним.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_10, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки - ОСОБА_7 Після їхньої смерті відкрилась спадщина на збудований, але не зданий в експлуатацію жилий будинок із надвірними спорудами, що розташований у АДРЕСА_1. На момент відкриття спадщини спадкоємцями першої черги за законом після померлого ОСОБА_7 були позивачка та її рідні сестри: ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_2 12 січня 2001 року ОСОБА_9 звернулась до нотаріальної контори із заявою про відмову від спадщини.

Установивши, що позивачка вступила в управління та володіння спадковим майном, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона в силу вимог ст. 549 ЦК України прийняла спадщину після смерті батька.

Разом з тим, визначаючи частину ОСОБА_1 у спадковому майні, суд не взяв до уваги положень ст. 553 ЦК України 1963 року, згідно з якими відмова від спадщини допускається лише протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, та не врахував, що ОСОБА_9 відмовилась від спадщини поза межами зазначеного строку.

Не звернув суд уваги й на ту обставину, що відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок унаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України (2768-14) .

Вирішуючи спір у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на частину земельної ділянки площею 0,0240 га, що розташована по АДРЕСА_1, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув; не встановив і не зазначив у рішенні правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку та не врахував, що земельна ділянка площею 0,0960 га за адресою: АДРЕСА_1 була передана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Одеської міської ради від 26 липня 2002 року.

Крім того, вирішуючи питання про відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, суди не врахували, що відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд як першої, так і суд апеляційної інстанції на цю обставину уваги не звернули; покладаючи на відповідачів обов`язок відшкодувати моральну шкоду, не зазначили, якими неправомірними діями відповідачів була завдана позивачці моральна шкода, та не обґрунтували підстави солідарної відповідальності відповідачів за завдану моральну шкоду.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.