Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Данчука В.Г., Лихути Л.М.,

Луспеника Д.Д., Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Перша Вінницька державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю та усунення від права на спадкування,

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Перша Вінницька державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування, посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка належала спадкодавці на праві приватної власності. Спадкоємцем за законом є брат спадкодавця - ОСОБА_2 Оскільки в указаній квартирі ОСОБА_1 проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років і вважала себе спадкоємицею за законом, просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 важко хворіла, потребувала сторонньої допомоги, яку вона їй надавала, а

ОСОБА_2 ухилявся від надання необхідної допомоги.

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання зі спадкодавцем, ОСОБА_3, однією сім'єю, мотивуючи свої вимоги тим, що з січня 2001 року постійно проживала з останньою в її квартирі, здійснювала догляд, тому що та хворіла й потребувала постійної сторонньої допомоги.

Ухвалою суду від 14 травня 2008 року вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та усунення від права на спадкування об'єднані в одне провадження.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 листопада

2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 30 січня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю зі спадкодавцем, ОСОБА_3, у квартирі АДРЕСА_1 не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини. Усунуто ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_2 не піклувався про сестру, не надавав їй допомоги, якої та потребувала в силу стану здоров'я та неналежного матеріального забезпечення, а тому, на думку суду, перебувала в безпорадному стані.

Однак такого висновку суди дійшли з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Обґрунтовуючи рішення, суд зазначив, що позивачка фактично доглядала за дочкою спадкодавця - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживала однією сім'єю зі спадкодавцем, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, і надавала їм допомогу, не давши при цьому належної оцінки тому, що спадкодавець, хоч і перебувала на пенсії, але продовжувала працювати до смерті, а ОСОБА_2 сам є особою похилого віку, проживає в іншій державі.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Усупереч вимогам ст. ст. 213 - 215 ЦПК України суд указаних обставин не встановив і не зазначив у рішенні про доведеність фактів безпорадного стану спадкодавця, зробивши висновки лише з показань свідків про потребу в догляді з боку позивачки, її потреби в отриманні допомоги від брата (який проживав у іншому місті) за умови надання йому за висновком суду допомоги сестрою та ухилення відповідача від надання допомоги сестрі, ураховуючи те, що за змістом ч. 5 ст. 1224 ЦК України лише при одночасному настанні цих обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.

Оскільки ухвалені судові рішення про усунення від права на спадкування не відповідають зазначеним вимогам, рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 листопада

2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 30 січня

2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.