Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Барсукової В.М., Григор'євої Л.І.,

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Чопської міської ради, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання права власності на прибудову до магазину,

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чопської міської ради про визнання бездіяльності неправомірною та прийняття рішення, посилаючись на те, що вона в передбаченому законом порядку здійснила прибудову до магазину по АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності, неодноразово зверталася до відповідача по питанню прийняття прибудови в експлуатацію, однак міська рада безпідставно відмовляється прийняти відповідне рішення.

Судом залучено до участі в справі як третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також проведено заміну відповідача Чопської міської ради на виконавчий комітет Чопської міської ради.

Під час розгляду справи позивачка змінила позовні вимоги, зазначивши, що виконавчий комітет Чопської міської ради умисно не призначає державну приймальну комісію для прийняття прибудови в експлуатацію, та просила визнати за нею право власності на прибудову літ. "А-1" до магазину по АДРЕСА_1.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2008 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі виконавчий комітет Чопської міської ради просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником нежилої будівлі (магазину), розташованої по АДРЕСА_1, у січні 2008 року вона уклала з Чопською міською радою договір оренди земельної ділянки площею 0,0030 га, що межує з ділянкою, на якій розташований її магазин, позивачці було надано дозвіл на виконання будівельних робіт - будівництва прибудови до магазину по АДРЕСА_1.

Також установлено, що ОСОБА_1 завершила будівництво прибудови до магазину, в червні 2008 року звернулася до Чопської міської ради із заявою про призначення державної приймальної комісії для прийняття прибудови до магазину в експлуатацію, проте відповіді на таку заяву не отримала.

Задовольняючи позов, суд керувався лише статтею 331 ЦК України та виходив із того, що ОСОБА_1 завершила будівництво прибудови до магазину, не допустила самовільного зайняття суміжних земельних ділянок чи порушення вимог і норм пожежної безпеки, тому за нею слід визнати право власності на нерухоме майно.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.

Частиною другою статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно частин першої, третьої статті 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Статтею 18 Закону України "Про основи містобудування" в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

Відповідно до статті 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

До 1 січня 2009 року був чинним Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (1243-2004-п) , яким визначалися основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва; з 1 січня 2009 року механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів встановлено Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року № 923 (923-2008-п) .

Згідно частин першої та другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Статтею 376 ЦК України також визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що зведена позивачкою прибудова до магазину є самочинним будівництвом.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначені заперечення відповідача та вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, безпідставно керувався виключно статтею 331 ЦК України, до того ж неправильно застосував зазначену норму закону й визнав за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно лише за фактом завершення його будівництва, хоча воно не було прийняте в експлуатацію приймальною комісією.

При цьому суд не встановив та в рішенні не зазначив чи відповідає збудована ОСОБА_1 прибудова до магазину по АДРЕСА_1 усім визначеним законом вимогам та умовам, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, хоча це є обов'язковою умовою для вирішення питання про визнання за особою права власності на об'єкт нерухомого майна в тому разі, коли в прийнятті такого об'єкту в експлуатацію відмовлено, але ця відмова є безпідставною.

Крім того, під час розгляду справи суд провів заміну відповідача Чопську міську раду на виконавчий комітет Чопської міської ради, однак у достатньому обсязі такого свого висновку не вмотивував, з урахуванням статті 33 ЦПК України належним чином не визначився з особою, яка має відповідати за позовом ОСОБА_1 із огляду на зміст її вимог.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу виконавчого комітету Чопської міської ради задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.