Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Перепічая В.С.,

Мазурка В.А., Прокопчука Ю.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Любецького психоневрологічного інтернату Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської області (далі - Інтернат) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 2 червня 2008 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення її на посаді чергової медсестри Інтернату, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1 тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що вона працювала у відповідача з 24 листопада 1993 року без зауважень, але 9 січня 2008 року була звільнена на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконно через упереджене ставлення до неї директора Інтернату.

ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2008 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді чергової медсестри Інтернату.

Стягнуто з Інтернату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 9 січня 2008 року до 20 березня 2008 року, 300 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та 1 тис. грн. витрат на правову допомогу.

Стягнуто з Інтернату судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 7 грн. 50 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 2 червня 2008 року рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Інтернату 60 грн. на повернення судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 30 грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що звільнення проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки ОСОБА_1 звільнена за проступок на роботі, вчинений після застосування до неї дисциплінарного стягнення.

З таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

На підставі п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Частиною 2 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , за передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Отже, законодавством передбачено, що підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

Наказом від 22 березня 2007 року № 52-Л Інтернату медичній сестрі ОСОБА_1 згідно зі ст. ст. 139, 147, 147-1, 148, 149 КЗпП України оголошено догану ( а. с. 19).

Наказом від 9 січня 2008 року № 9-Л Інтернату звільнено ОСОБА_1 за п. 3 ст. 40 КЗпП України ( а. с. 13).

Згідно з епікризом Єрмоленко К.О. 25 жовтня 1996 року виписана в Інтернат з рекомендацією застосовування препаратів "фінлексіну" по 1 таб. три рази на добу та "аміназину" 2,0 куб. см при збудженні ( а. с. 7).

10 жовтня 2007 року психіатром призначено Єрмоленко К.О. розчин "аміназину" по 2,5 куб. см.

Відповідно до пп. 2.2, 2.15 Посадової інструкції медичної сестри Інтернату медична сестра застосовує лікарські засоби для зовнішнього, ентерального і парентерального введення в організм хворого підопічного згідно з призначенням лікаря, надає невідкладну долікарську допомогу підопічним при погіршенні їхнього стану здоров'я ( а. с. 51, 52).

Наказом від 11 грудня 2007 року № 41 Любецького психоневрологічного інтернату надано відпустку підопічній Єрмоленко К.О. під відповідальність її матері, ОСОБА_3, з 11 грудня 2007 року до 4 січня 2008 року ( а. с. 55).

11 грудня 2007 року в. о. старшої медичної сестри Волкова І.О. звернулася до директора Інтернату з доповідною запискою про порушення ОСОБА_1 посадової інструкції, оскільки без призначення лікаря вона ввела підопічній Єрмоленко К.О. розчин "аміназину" у кількості 4,0 куб. см ( а. с. 58).

Згідно з актом від 14 грудня 2007 року комісії, призначеної наказом від 11 грудня 2007 року № 345 - Л, медична сестра ОСОБА_1 без призначення лікаря ввела підопічній Єрмоленко К.О. розчин "аміназину" у кількості 4,0 куб. см, чим порушила посадову інструкцію ( а. с. 57).

Судом першої інстанції встановлено, що підопічній Інтернату Єрмоленко К.О. медичною сестрою ОСОБА_1 було введено 2 куб. см препарату "аміназину", оскільки після цього не виявлено ні його надлишків, ні нестачі, а кількість "аміназину" співпала з даними журналу, що підтверджувалось записами в журналі обліку психотропних та наркотичних речовин, показаннями свідків і поясненнями директора Інтернату.

На підставі роз'яснень спеціаліста - лікаря психіатра Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні судом установлено, що хворі з діагнозом, який був установлений Єрмоленко К.О., у випадку збудження та прояву агресії не можуть бути заспокоєні без застосування медпрепаратів, зокрема "аміназину", який не може викликати побічних проявів та погіршення стану здоров'я через добу.

За таких обставин, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що при звільненні позивачки з роботи за п. З ст. 40 КЗпП України - за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, адміністрація Інтернату не врахувала того, що позивачка ОСОБА_1 виконувала свої обов'язки без порушень Посадової інструкції медичної сестри Інтернату, відповідачем не було створено належних умов для виконання працівником своїх посадових обов'язків, а тому підстави для її звільнення 9 січня 2008 року були відсутні.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 2 червня 2008 року задовольнити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 2 червня 2008 року скасувати, рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.