Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Міжрегіональної академії управління персоналом (далі - МАУП), ОСОБА_2 про стягнення авторської винагороди, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2008 року,

У листопаді 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в 2003 році МАУП видала навчальний посібник для вищих навчальних закладів "Українське ділове мовлення і спілкування", автором якого зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 У зв'язку з тим, що в посібнику використано значну кількість сторінок із навчального посібника "Українське ділове мовлення", автором якого вона є, просила стягнути з відповідачів пропорційно встановленій вині загальну суму в розмірі 14 921 грн. 50 коп., у тому числі 14 667 грн. неотриманої авторської винагороди та 245 грн. 50 коп. судових витрат. Після змін та доповнень до позовних вимог ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачів на відшкодування матеріальної шкоди 70 мінімальних заробітних плат - 12 950 грн., на відшкодування моральної шкоди 100 мінімальних заробітних плат - 18 500 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходили з того, що МАУП не давала доручення ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на розроблення спірного навчального посібника; законодавством не передбачено, що видавець зобов'язаний перевіряти, чи використовувались у творі, що видається, твори інших авторів; МАУП як видавець не нараховувала й не видавала авторську винагороду ОСОБА_3 та ОСОБА_2; вина МАУП позивачкою не доведена; ОСОБА_2 своє співавторство категорично заперечує.

З такими висновками судів як першої, так і апеляційної інстанцій погодитись не можна.

За положеннями ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право на результат інтелектуальної, творчої діяльності. Це право є непорушним, ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Судом установлено, що 1 квітня 2000 року між ТОВ "Літера ЛТД" (видавництво) та ОСОБА_1 ( автор) було укладено авторський договір про передачу до видання навчального посібника "Українське ділове мовлення". 23 лютого 2000 року МАУП отримала свідоцтво суб'єкта видавничої справи серія ДК №8, а 25 жовтня 2002 року між МАУП (видавець) та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (автори) було укладено видавничий договір № 79 про видання навчального посібника "Українське ділове мовлення і спілкування". Посібник отримав рецензію Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка та був рекомендований до видання Міністерством освіти та науки України. Посібник видано у квітні 2003 року загальним тиражем 5 тис. примірників. МАУП визнала, що 30% текстів посібників "Українське ділове мовлення" та "Українське ділове мовлення і спілкування" є точним повторенням одне одного. ОСОБА_2 у трудових відносинах із МАУП не перебував, ОСОБА_3 працювала в МАУП на посаді професора кафедри слов'янських мов з 4 січня 1999 року до 30 червня 2004 року. Остання померла 8 грудня 2007 року, провадження у справі відносно неї закрито.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про видавничу справу" (далі - Закон №318-97/ВР) відносини у сфері видавничої справи регулюються, зокрема, Законом України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) (далі - Закон № 3792-X-II), згідно з яким видавець дотримується норм авторського права (ст. 20 Закону № 318-97/ВР). Таким чином, здійснюючи видавничу діяльність, видавнича організація чи видавець будуть належними відповідачами в разі порушення прав автора твору.

Ураховуючи вказані вимоги закону, висновок суду, що видавець не зобов'язаний перевіряти, чи використовувались у творі, що видається, твори інших авторів, є помилковим.

Крім того, у порушення вимог ст. ст. 213- 215 ЦПК України судом першої інстанції не перевірені обставини, які мають значення для справи; їм не дана правова оцінка, а також оцінка всіх доказів.

Так, судом не встановлено, чи дійсно порушено права інтелектуальної власності ОСОБА_1 та у чому саме полягає таке порушення, кому належить право інтелектуальної власності на посібник "Українське ділове мовлення і спілкування" і якими доказами це підтверджується; не було належним чином перевірено та дано оцінку твердженню ОСОБА_2 про фальсифікацію його підпису на видавничому договорі від 25 жовтня 2002 року № 79; не встановлено, хто виступав замовником на видання спірного посібника.

Перевіряючи законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд постановив ухвалу, яка за змістом не відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України, оскільки апеляційний суд узагалі не перевірив доводів апеляційної скарги та не зазначив будь-яких обставин, які б спростували ці доводи.

Неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, тому судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції

Ухвала оскарженню не підлягає.