Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Данчука В.Г., Жайворонок Т.Є.,

Мазурка В.А., Охрімчук Л.І., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності,

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на нежилі приміщення.

Зазначала, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що у дворі будинку розташовані нежилі приміщення, які примикають до її квартири і є допоміжними, вважала, що вони повинні бути передані їй безоплатно у власність.

Оскільки власники інших квартир не заперечують проти передання їй у власність спірних нежилих приміщень, на підставі ст. 382 ЦК України просила визнати за нею право власності на зазначені нежилі приміщення.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2007 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано за нею право власності на нежилі приміщення, що розташовані по АДРЕСА_1

У касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і визнаючи за нею право власності на нежилі приміщення, що розташовані по АДРЕСА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що власники квартир багатоквартирного будинку надали згоду на передання у власність позивачці спірних нежилих приміщень, а тому відповідно до вимог ст. 382 ЦК України ОСОБА_1 набула на них право власності.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30 вересня 2005 року, належить квартира АДРЕСА_1. У дворі жилого будинку АДРЕСА_1 розташовані нежилі приміщення та підвальне нежиле приміщення під квартирою НОМЕР_1 у зазначеному жилому буднику.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власником квартири у багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Вирішуючи спір, суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та не взяв до уваги те, що спірні нежилі приміщення, які розташовані у дворі жилого будинку АДРЕСА_1, і підвальне приміщення будинку № 18 на праві комунальної власності належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності.

Поза увагою суду залишилась і та обставина, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2006 року визнано право власності на частину підвального приміщення площею 41 кв.м, що розташоване в будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, а інша частина зазначеного підвального приміщення площею 35,35 кв.м рішенням Одеської міської ради від 29 грудня 2006 року № 1648 передана ОСОБА_2. в оренду з правом викупу.

При цьому ОСОБА_2 як власник частини спірних приміщень до участі у справі залучена не була, що в силу п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України є безумовною підставою для скасування судових рішень.

Крім того, справа розглянута судом за відсутності Одеської міської ради, яка відповідно до вимог ст. ст. 74, 76 ЦПК України не була належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду, що згідно з ст. 338 ЦПК України також є безумовною підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення районного суду без зміни, на вказані недоліки уваги не звернув; у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, вони відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 задовольнити.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.