Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Державного казначейства України на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 серпня 2008 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 серпня 2004 року проти нього було порушено кримінальну справу за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України. Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 3 травня 2007 року його виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. Ухвалою апеляційного суд Донецької області від 20 липня 2007 року вирок відносно нього залишено без змін. Просив стягнути за рахунок Державного бюджету України на його користь на відшкодування моральної шкоди 500 тис. грн. та відшкодувати витрати на правову допомогу - 47 500 грн.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 14 серпня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок Державного бюджету України з Державного казначейства України через відділення Державного казначейства України в м. Краматорську на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди - 150 тис. грн. та компенсацію витрат на правову допомогу - 47 500 грн.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто за рахунок Державного бюджету України з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди - 15 тис. грн. та компенсацію витрат на правову допомогу - 5 тис. грн.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Державне казначейство України звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 серпня 2008 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, виникає, зокрема, у разі постановлення виправдувального вироку (ч. 2 ст. 1176 цього Кодексу).

Судом установлено, що 13 серпня 2004 року було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ст. 190 ч. 4, ст. 358 ч. 2 та 3 КК України. 16 травня 2005 року його було затримано в порядку ст. 115 КПК України, 19 травня 2005 року пред'явлено обвинувачення. 25 травня 2005 року ОСОБА_1 було звільнено з-під варти та застосовано запобіжний захід - підписку про невиїзд. Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 3 травня 2007 року ОСОБА_1 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2007 року вирок відносно ОСОБА_1 залишено без змін. Загальний час знаходження ОСОБА_1 під слідством і судом складає повні 32 місяці.

Відповідно до ст. 13 Закону України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (зі змінами) (далі - Закон) розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) роз'яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди до компенсації в сумі 15 тис. грн., апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і помилково застосував ст. 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальний розмір заробітної плати на день розгляду позовної заяви становив 525 грн.( 525 грн. х 32 м-ці = 16 800 грн.).

Тобто, у порушення вимог ст. 13 Закону апеляційний суд стягнув компенсацію за спричинену моральну шкоду на користь ОСОБА_1 у розмірі меншому від мінімального.

За положеннями п. 4 ст. 3 Закону громадянам відшкодовуються суми, сплачені у зв'язку з наданням юридичної допомоги.

Зменшуючи суму відшкодування витрат ОСОБА_1 на послуги адвоката, апеляційний суд, керуючись принципами розумності та справедливості, виходив із того, що розмір компенсації, яку стягнув суд першої інстанції, - безпідставний.

Такий висновок не грунтується на нормах матеріального права та є помилков им, оскільки у матеріалах справи наявні документи: квитанція від 4 травня 2007 року про оплату ОСОБА_1 гонорару адвокату ОСОБА_2 за ведення кримінальної справи в сумі 18 тис. грн. та 18 тис. грн. витрат на відрядження, квитанція від 20 липня 2007 року про оплату ОСОБА_1 гонорару адвокату ОСОБА_2 за ведення кримінальної справи в апеляційному суді в сумі 9 тис. грн. - усього на суму 45 тис. грн. (а. с. 54, 56).

Ураховуючи те, що при перевірці законності й обгрунтованості рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Державного казначейства України задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.