Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання права власності та поділ будівельних матеріалів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 25 вересня 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом і просила визнати недійсними договір дарування земельної ділянки від 11 березня 2004 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, і державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_3 22 листопада 2005 року, а також визнати за нею право власності на половину земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1, та на половину будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва, вартість яких становить 209 718 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що спірна земельна ділянка була придбана нею та ОСОБА_2 під час перебування в шлюбі, на якій вони побудували літню кухню, два гаражі з оглядовими ямами, погріб, третій гараж, огорожу та ворота, вартість яких 175 938 грн. ОСОБА_2 без її письмової згоди подарував спірну земельну ділянку, чим порушив її права співвласника.

Рішенням Сарненського районного суду від 11 лютого 2008 року позов задоволено. Постановлено визнати недійсними договір дарування земельної ділянки площею 0,152 га, що в АДРЕСА_1, від 11 березня 2004 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,152 га, що в АДРЕСА_1, виданий 22 листопада 2005 року ОСОБА_3; визнати за ОСОБА_1 право власності на половину земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1, площею 0,152 га; визнати за ОСОБА_1 право власності на половину будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва будівель і споруд, що розташовані в АДРЕСА_1, вартість яких становить 86 783 грн. 88 коп.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 25 вересня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, виходив із того, що позивачка без поважних причин пропустила строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув; не встановив і не зазначив у рішенні, чи заявлялося відповідачами ОСОБА_2 або ОСОБА_3 клопотання про застосування наслідків пропущення позивачкою строку позовної давності, належним чином не вмотивував свого висновку про наявність підстав для застосування таких наслідків.

З огляду на викладене рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 25 вересня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.