Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, державної податкової інспекції в м. Вінниці про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційними скаргами Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, прокуратури Вінницької області на рішення апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2009 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, державної податкової інспекції в м. Вінниці про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Зазначав, що в 1992 році він отримав свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця та займався підприємницькою діяльністю - вантажними перевезеннями на автомобілі КАМАЗ.

У жовтні 2000 року відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 148-2 КК України 1960 року - за ухилення від сплати податків; згодом накладено арешт на його банківський рахунок та автомобіль.

31 жовтня 2000 року відносно ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд і йому пред'явлено обвинувачення.

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 2 жовтня 2001 року кримінальну справу закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 6 КПК України.

Ухвалою Верховного Суду України від 14 січня 2003 року зазначену постанову скасовано, справу передано на новий розгляд.

У подальшому кримінальну справу було направлено до Вінницького районного суду, постановою якого від 22 червня 2004 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 закрито за п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19 серпня 2004 року зазначену постанову скасовано, справу передано до прокуратури м. Вінниці для проведення додаткового розслідування, за результатами якого постановою начальника відділу за додержанням законів органами податкової міліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Вінницької області від 15 лютого 2005 року кримінальну справу за обвинуваченням позивача закрито за відсутністю події злочину.

Посилаючись на те, що у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому спричинено матеріальну та моральну шкоду, оскільки під час перебування під слідством і під час судового розгляду він захворів, став інвалідом, втратив трудовий стаж для призначення пенсії, не мав можливості заробляти на життя, від нього відвернулися родичі та близькі люди, ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь 687 176 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 300 тис. грн. - моральної шкоди.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 7 листопада 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2009 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з управління Державного казначейства України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 88 908 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 15 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області та прокуратура Вінницької області просять рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

До касаційної скарги прокуратури Вінницької області приєдналося Державне казначейство України.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон) має право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.

Проте ухвалене судом рішення не відповідає вимогам ст. ст. 212, 213, 214 ЦПК України, відповідно до яких рішення має бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів; розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

У порушення зазначених норм цивільного процесуального законодавства рішення апеляційного суду не містить жодних розрахунків, з яких виходив суд при задоволенні грошових вимог у зазначеному розмірі, та доказів, якими стягнуті суми підтверджуються; не містить рішення й норм матеріального права, на підставі яких ним вирішено спір.

Поза увагою суду залишилися вимоги ст. 12 Закону та пп. 11-13 Положення про застосування Закону, яке визначає порядок його застосування. Відповідно до цих норм для вирішення розміру відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пп.1, 3, 4 ст. 3 Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, про що виносять постанову (ухвалу).

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції.

Апеляційний суд не перевірив, чи дотримано ОСОБА_1 визначений Законом порядок відшкодування матеріальної шкоди.

Згідно із чч. 5, 6 ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно із ч. 3 ст. 13 вищезазначеного Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, апеляційний суд не навів відповідних мотивів визначення саме такого розміру відшкодування.

Не ґрунтується на вимогах закону й рішення суду про стягнення зазначених сум на користь ОСОБА_1 з управління Державного казначейства України у Вінницькій області, оскільки відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" відшкодування шкоди у випадках, передбачених пп. 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Законами України про державний бюджет України на відповідний рік встановлено, що ці виплати здійснюються із Державного бюджету України Державним казначейством України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, у порушення вимог ст. 216 ЦПК України в рішенні суду не зазначено, в якій частині воно стосується інших відповідачів.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, прокуратури Вінницької області та Державного казначейства України задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.