Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення неустойки за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2007 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2007 року,

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за договором позики.

Зазначав, що 16 серпня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач одержав гроші в сумі 291 551 грн., які зобов'язався повернути до 16 листопада 2004 року. При цьому частина з одержаних відповідачем коштів у сумі, еквівалентній 30 тис. доларів США, належала ОСОБА_1 Згідно з умовами укладеного договору в разі порушення позичальником терміну повернення коштів він зобов'язався сплатити на користь позикодавця відсотки в сумі 3,5% на місяць, а в разі неповернення суми боргу до 16 грудня 2004 року - сплатити неустойку в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення. ОСОБА_2 в обумовлений термін позику не повернув, у зв'язку із чим ОСОБА_3 змушений був звернутися з позовом до суду.

Рішенням Оболонського районного суду від 26 січня 2005 року його позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 291 551 грн. суми основного боргу, 14 626 грн. 14 коп. відсотків за користування позикою, 3 829 грн. компенсації втрат від дії валютних ризиків за період з 16 листопада 2004 року до 6 грудня 2004 року, 18 950 грн. 52 коп. неустойки за період з 16 грудня 2004 року до 29 грудня 2004 року, 270 тис. грн. за втрату майна за договором зберігання від 11 серпня 2004 року.

30 січня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено угоду про відступлення права вимоги, відповідно до умов якої до останнього перейшли всі права, що випливають із договору позики від 16 серпня 2004 року.

Посилаючись на те, що зобов'язання за договором позики ОСОБА_2 на підставі судового рішення були виконані лише 16 січня 2006 року, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 неустойку в сумі 556 862 грн. 41 коп. за період з 30 грудня 2004 року (дата, до якої неустойка вже стягнута за судовим рішенням) до 16 січня 2006 року (день повернення боргу), що становить 382 дні.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2007 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку за договором позики від 16 серпня 2004 року за період з 30 грудня 2004 року до 16 січня 2006 року в сумі 556 862 грн. 41 коп.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2007 року зазначене рішення суду змінено: зменшено суму стягнутої неустойки до 291 500 грн.; у решті - рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 просить судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення неустойки ґрунтуються на вимогах закону й підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_3 відступив йому право вимагати від ОСОБА_2 виконання зобов'язань за договором позики, який останнім було виконане лише 16 січня 2006 року.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Статтею 516 ЦК України встановлено порядок заміни кредитора у зобов'язанні, а також передбачено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на те, що свої зобов'язання перед ОСОБА_3 за договором позики від 16 серпня 2004 року він виконав належним чином, що підтверджується заявою ОСОБА_3 до виконавчої служби про повернення виконавчого листа, виданого на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 січня 2005 року, у зв'язку з виконанням боржником рішення суду в повному обсязі та відповідною постановою виконавчої служби.

Крім того, ОСОБА_2 посилався на те, що він у встановленому законом порядку не був повідомлений про заміну кредитора, дізнався про укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 угоду про відступлення права вимоги тільки у зв'язку з пред'явленням останнім до нього позову.

Суд у порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України на вищезазначені вимоги закону уваги не звернув, доводів відповідача належним чином не перевірив, не встановив і не зазначив у рішенні, коли саме та в якому обсязі були виконані відповідачем зобов'язання за договором позики від 16 серпня 2004 року з урахуванням постанови державного виконавця від 16 вересня 2005 про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з виконанням боржником рішення суду в повному обсязі, ухваленої на підставі заяви ОСОБА_3 на адресу відділу державної виконавчої служби Печерського РУЮ м. Києва (а.с. 52) та розписки ОСОБА_3 від 11 січня 2006 року про повернення ОСОБА_2 боргу за договором позики в повному обсязі; чи був ОСОБА_2 належним чином повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні; право яких саме вимог відступив ОСОБА_3 позивачу за угодою від 30 січня 2005 року з урахуванням того, що зазначену угоду укладено після ухвалення рішення суду, яким на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 стягнуто суму боргу, проценти та неустойку за договором позики від 16 серпня 2004 року; а також належним чином не вмотивував свого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Висновки суду про повне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики лише 11 січня 2006 року не ґрунтуються на належних доказах.

Апеляційний суд на зазначені порушення вимог закону уваги також не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і зменшив лише розмір неустойки, не навівши при цьому відповідних розрахунків.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2007 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.