Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пирятинського районного суду від 26 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2008 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Зазначав, що працював на посаді голови Гребінківського районного суду Полтавської області. 1 серпня 1996 року відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. ст. 86-1, 165 ч. 2, 168 ч. 3, 172 ч. 1, 22 ч. 1 КК України.

У ході досудового слідства він був арештований і понад 17 місяців утримувався під вартою, унаслідок чого йому завдано значної моральної шкоди у зв'язку з пережитими стражданнями, погіршенням здоров'я, незаконним перебуванням під вартою, утратою роботи. Крім того, неодноразово проводилися обшуки, затримання, вилучення та накладення арешту на майно, умисно розповсюджувалася інформація в засобах масової інформації, яка ганьбить і принижує його честь та гідність.

Постановою старшого прокурора управління нагляду та розслідування кримінальних справ слідчими органів Генеральної прокуратури України від 15 березня 2002 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 закрито у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину та відсутністю згоди Верховної Ради України на притягнення його до кримінальної відповідальності.

Посилаючись на те, що незаконними діями правоохоронних органів Полтавської області йому спричинено матеріальну й моральну шкоду, ОСОБА_1 просив стягнути з бюджету держави на його користь 105 174 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 6 531 840 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2008 року, позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 4 709 грн. на відшкодування моральної шкоди, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вимоги про відшкодування матеріальної шкоди є обґрунтованими, оскільки позивача незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, але ОСОБА_1 пропустив строк на звернення до суду, а відповідачами заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині; вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню на підставі ч. 3 ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, зазначеною нормою, якою керувався суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, передбачено мінімальний розмір такої шкоди, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, і не передбачено обмежень щодо його збільшення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (зі змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Суд у порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув; доводів позивача про ступінь моральних втрат, завданих йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності належним чином не перевірив, і не вмотивував свого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди в мінімальному розмірі.

Поза увагою залишив суд і вимоги ч. 3 ст. 23 ЦК України, якою передбачено, що при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Свого висновку з питань дотримання цих вимог суд також не зробив.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив із мінімальних розмірів заробітної плати за 1996 - 2002 роки, а не розміру, що діяв на час розгляду справи.

Зазначені порушення вимог закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У іншій частині рішення суду відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пирятинського районного суду від 26 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2008 року в частині часткового задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті - зазначені судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.