Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Перепічая В.С.,

Мазурка В.А., Прокопчука Ю.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: виконавчий комітет Васильківської міської ради Київської області, Васильківська міська рада Київської області, Васильківський міський відділ земельних ресурсів Київського обласного управління земельних ресурсів, про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, усунення перешкод у користуванні жилим будинком та земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 травня 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: виконавчий комітет Васильківської міської ради Київської області, Васильківська міська рада Київської області, Васильківський міський відділ земельних ресурсів Київського обласного управління земельних ресурсів, про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, усунення перешкод у користуванні жилим будинком та земельною ділянкою.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 травня 2008 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ставлять питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2005 року ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку. Позивачі при купівлі будівель та споруд, які належали ОСОБА_4, були проінформовані про те, що будівлі знаходяться на земельній ділянці, яка належить відповідачу у справі.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з абз. 2 ч.1 ст. 377 ЦК України, якщо договором про відчуження житлового будинку будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Судами встановлено, що 14 вересня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 і позивачами та посвідченого Васильківською міською державною нотаріальною конторою Київської області, позивачі стали власниками жилого будинку АДРЕСА_1, який належав на праві власності продавцю на підставі договорів дарування від 6 липня 1994 року, від 23 березня 1999 року та від 6 липня 1994 року.

Одночасно між цими ж особами було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,071 га, що належала продавцю на підставі державного акта на право приватної власності, виданого 14 грудня 2000 року.

Але господарсько-побутові будівлі, які стали належати позивачам на праві власності на підставі зазначеного договору купівлі-продажу, знаходяться на земельній ділянці, що належить на праві власності відповідачу на підставі державного акта на право приватної власності, виданого 14 грудня 2000 року.

З рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2005 року, на яке послався суд першої інстанції, убачається, що ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта на землю з тих підстав, що ОСОБА_4 перестала бути власником жилого будинку АДРЕСА_1 після його продажу позивачам (а.с.39).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі посилалися на порушення відповідачем належного їм права власності на господарські будівлі.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з посиланням на обставини, які встановлені рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2005 року, не ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення вважати обґрунтованими немає підстав. Такі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 травня 2008 року задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.