Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Данчука В.Г., Лященко Н.П.,

Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3 до виконавчого комітету Михайло-Лукашевської сільської ради Вільнянського району, ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на землю за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 2 грудня 2008 року,

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 травня 2007 року відповідно до договору купівлі- продажу вона разом із дітьми придбала в рівних частках у ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1. На початку березня 2008 року позивачка вирішила приватизувати земельну ділянку площею 0,25 га, на якій розташований будинок. У сільській раді позивачці в приватизації було відмовлено, оскільки згідно з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку від 9 січня 2008 року земельна ділянка площею 0,25 га виділена ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельна ділянка площею 0,15 га - для ведення особистого селянського господарства. Позивачка просила визнати недійсним і скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га від 9 січня 2008 року, виданий на ім'я ОСОБА_4 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року позов задоволено. Визнано недійсним і скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 132193 від 9 січня 2008 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 2 грудня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ст. 120 ЗК України, ч. 1 ст. 377 ЦК України до позивачів, які придбали житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2007 року, перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Видачею ОСОБА_4 9 січня 2008 року державного акта на право власності на земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд порушено права позивачів на землю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що державний акт на право власності на земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Вільнянського районного суду від 23 жовтня 2006 року, яке набрало чинності 2 листопада 2006 року. Договір купівлі-продажу будинку від 25 травня 2007 року був укладений уже під час проходження процедури оформлення ОСОБА_4 права на земельну ділянку на підставі рішення суду, а тому суд першої інстанції безпідставно позбавив її права власності на спірну земельну ділянку.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до правил ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Вирішуючи спір, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права. ОСОБА_4 9 січня 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами, що належать на праві власності позивачам. Таким чином, видача відповідачці державного акта на право власності на земельну ділянку порушує права позивачів на частину спірної земельної ділянки.

Згідно із ч. 1 ст. 155 ЗК України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив зміст норм матеріального права, що призвело до їх неправильного застосування й ухвалення рішення, яке не ґрунтується на законі, у зв'язку із чим рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обгрунтованим, воно підлягає скасуванню.

У силу правил ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 2 грудня 2008 року скасувати, залишити в силі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.