Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Перепічая В.С.,

Мазурка В.А., Прокопчука Ю.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення апеляційного суду Вінницької області від 29 липня 2008 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що на вказаному підприємстві він працював з 1974 року, а з 1 жовтня 2005 року - на посаді начальника кадрів.

9 листопада 2007 року його було звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Вважаючи, що його звільнили з порушення КЗпП України (322-08) , ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2008 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 73-к від 9 листопада 2007 року. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в комунальному підприємстві Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на посаді начальника відділу кадрів.

Стягнуто з комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 листопада 2007 року до 24 червня 2008 року в сумі 20 108 грн. 70 коп., 1 тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 29 липня 2008 року рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що звільнення проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, а саме у строки, визначені ст. 148 КЗпП України, та з отриманням згоди на звільнення профспілкової організації підприємства.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

На підставі п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Частиною 2 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) за передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Отже, законодавством передбачено, що підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно зі ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Судом встановлено що наказом комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" № 257 від 3 липня 2007 року відділ кадрів зобов'язано розробляти накази стосовно покладання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, а також кадрових переміщень ( а. с. 38).

Службовою запискою ОСОБА_2 від 14 серпня 2007 року доведено до відома генерального директора комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про систематичне ухилення позивача від виконання обов'язків, покладених на нього вищевказаним наказом ( а. с. 41).

16 липня 2007 року, 20 серпня 2007 року ОСОБА_1 були підготовлені накази № № 261, 261/1, 319 на підставі доповідних записок щодо відпусток працівників підприємства та покладання обов"язків тимчасово відсутнього працівника ( а. с. 119, 122, 125).

Наказом комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" № 334 від 3 вересня 2007 року за порушення п. 11 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" начальнику відділу кадрів ОСОБА_1 оголошено догану ( а. с. 334).

Актом комісійної перевірки ведення кадрової роботи та відповідності її чинному законодавству від 5 жовтня 2007 року виявлено, що кадрова робота на підприємстві ведеться з порушенням норм чинного законодавства. Відсутність необхідної та невідповідність установленої чинним законодавством документації може стати підставою до накладення штрафних санкцій як на підприємство, так і на відповідальних посадових осіб згідно із ч. 1 ст. 41 КУпАП ( а. с. 63).

9 жовтня 2007 року складено акт про те, що начальник відділу кадрів ОСОБА_1 8 жовтня 2007 року відмовився прийняти службові записки керівників структурних підрозділів про покладання обов'язків тимчасово відсутнього працівника на іншого працівника, чим порушив наказ комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" від 9 липня 2007року №257 "Про розробку наказів" (а. с. 64).

Аналогічний акт було складено 9 листопада 2007 року (а. с. 68).

9 листопада 2007 року ОСОБА_1 було звільнено у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, а саме невиконанням ним наказів № 257 від 9 липня 2007року, № 334 від 3 вересня 2007 року, а також ураховуючи догану, винесену йому згідно з наказом № 334 від 3 вересня 2007 року на підставі актів від 9 жовтня 2007 року та від 9 листопада 2007 року (а. с. 73).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на викладене та вимоги ст. 149 КЗпП України належної уваги не звернув, хоча це має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Не можна погодитись із рішенням районного суду, оскільки, задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із норм ст. ст. 31, 32 КЗпП України.

За таких обставин рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції не можуть залишатися в силі та підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1на рішення апеляційного суду Вінницької області від 29 липня 2008 року частково задовольнити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 29 липня 2008 року та рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.