Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "УІС ЛВ" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,

30 листопада 2006 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що наказом № 17 від 26 жовтня 2006 року її звільнено з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України. Про своє звільнення вона дізналася лише 30 жовтня 2006 року, коли через її чоловіка їй передана трудова книжка, у якій зроблений відповідний запис. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки згоди між нею та відповідачем щодо її звільнення досягнуто не було, заяви про своє звільнення вона не подавала. Крім того, посилається на те, що відповідачем у порушення вимог чинного трудового законодавства з нею не проведено повного розрахунку та не виплачено заборгованість по заробітній платі, а також компенсації за невикористану відпустку. Оскільки незаконним звільненням їй спричинено моральну шкоду, просила стягнути на свою користь 2000 грн. моральної шкоди, а також заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Хустського районного суду від 26 березня 2007 року позов задоволено частково та стягнуто на користь позивача 1073 грн. 55 коп. заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку. У решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 31 липня 2007 року рішення Хустського районного суду від 26 березня 2007 року змінено та ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд виходив із того, що позивачкою у порушення вимог ст. 233 КЗпП України пропущено передбачений законом строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та не надано доказів поважності причин пропуску зазначеного строку.

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна, оскільки рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що звільнення позивачки проведено з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України - за угодою сторін.

На підтвердження існування такої угоди позивачка фактично припинила свою трудову діяльність з цієї дати і не виходила на роботу.

Ці висновки суду першої інстанції, а також стягнення на користь позивачки заборгованості по заробітній платі у розмірі 1073 грн. 55 коп. та компенсації за невикористану відпустку апеляційним судом визнано вірними, проте суд вважав, що позивачка без поважних причин пропустила строк звернення до суду, це право не підлягає захисту.

Однак, висновки суду апеляційної інстанції про пропуск позивачкою строку не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам ч. 1 ст. 233 КЗпП України, оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачка особисто отримала трудову книжку з відповідним записом 30 жовтня, а не 26 жовтня 2006 року. Доказів цього відповідач не надав, і тому висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується лише на припущеннях про обставини справи.

За таких підстав рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 31 липня 2007 року скасувати та залишити без змін рішення Хустського районного суду від 26 березня 2007 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.