6-22859св09 Про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння - 04.08.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від

17 квітня 2009 року й рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 серпня 2009 року та за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від

4 серпня 2009 року,

У липні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просила визнати недійсними договори купівлі-продажу належної їй на підставі договору дарування квартири АДРЕСА_1 Крим: від 24 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, від 8 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4; витребувати спірну квартиру із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Зазначала, що, повернувшись до України у квітні 2008 року, вона дізналась, що заочним рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 жовтня 2007 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 Крим визнано за ОСОБА_8, який з її дозволу під час її перебування в Республіці Вірменія мешкав у вказаній вище квартирі.

Посилаючись на те, що ухвалою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 3 червня 2008 року заочне рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 жовтня 2007 року було скасоване, просила її позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири № 3 у АДРЕСА_1 укладений

24 березня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 Зобов’язано ОСОБА_4, ОСОБА_5 повернути вказану вище квартиру ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_4,

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 солідарно на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7 грн. 50 коп. У іншій частині позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від

4 серпня 2009 року рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2009 року в частині відмови у визнанні недійсним договору купівлі-продажу квартири № 3 у АДРЕСА_1 укладеного 8 травня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 2178, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано зазначений договір купівлі-продажу недійсним. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 221 337 грн., отримані під час укладення договору, визнаного недійсним. Зобов’язано комунальне підприємство "Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" виключити з Єдиного державного електронного реєстру права власності на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 Крим і поновити реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3

У решті – рішення залишено без змін.

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 звернулися до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2009 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 серпня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 серпня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2009 року

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_7 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_6 – частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають у повному обсязі.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 14 жовтня 2003 року набула права власності на квартиру АДРЕСА_1 Крим.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 жовтня 2007 року за ОСОБА_8, якому ОСОБА_3 дозволила тимчасово мешкати в належній їй квартирі, на підставі наданих ним відомостей було визнано право власності на спірну квартиру.

24 березня 2008 року ОСОБА_10, яка діяла від імені ОСОБА_8, продала спірну квартиру ОСОБА_6, а 8 травня 2008 року ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_4

Ухвалою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 3 червня 2008 року рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 жовтня 2007 року скасовано, а ухвалою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня

2008 року позов ОСОБА_11 залишено без розгляду.

Також установлено, що ОСОБА_3 доручення на ім’я ОСОБА_8 на відчуження спірної квартири не давала та ніяких розписок про отримання коштів за відчуження вказаної вище квартири не писала, що підтверджується висновком експерта від 12 грудня 2008 року № 807.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 203, 215, 388 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), виходив із того, що спірна квартира вибула з власності

ОСОБА_3 не з її волі, ОСОБА_8 не був власником спірної квартири та не мав правових підстав для її відчуження, а ОСОБА_6 під час укладення договору купівлі-продажу було відомо про те, що ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_1 Крим і має намір у встановленому порядку оскаржити судове рішення від 11 жовтня 2007 року, яким було визнано право власності на квартиру за ОСОБА_8

Апеляційний суд, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість такого рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 24 березня 2008 року між

ОСОБА_10, що діяла в інтересах ОСОБА_8, і ОСОБА_6, та витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння, зобов’язання ОСОБА_4, ОСОБА_5 повернути позивачці квартиру АДРЕСА_1 Крим.

Також апеляційний суд дійшов висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 8 травня

2008 року, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_4, зазначаючи, що вказаний вище правочин є нікчемним, оскільки його недійсність установлена законом, однак сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений, право власності на спірну квартиру на підставі вказаного договору зареєстроване в Єдиному державного реєстрі прав власності на нерухоме майно на ім’я ОСОБА_4, що порушує права ОСОБА_3 як належного власника квартири. Крім того, апеляційний суд вирішив питання про відшкодування шкоди, завданої укладенням такого договору добросовісному набувачеві – ОСОБА_4, стягнувши на його користь із

ОСОБА_6 вартість спірної квартири згідно з умовами укладеного між ними договору.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно з вимогами ЦК України (435-15) особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 330, ст. 388).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно зі ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

За змістом ст. 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків та моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до ст. 11 ЦПК України.

Судам необхідно врахувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

У порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суди, з’ясувавши всі обставини, що мають значення для вирішення справи, однак залишивши поза увагою те, що ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, зокрема договору купівлі-продажу, укладеного 24 березня 2008 року між ОСОБА_10, що діяла в інтересах

ОСОБА_8, і ОСОБА_6, та договору купівлі-продажу, укладеного

8 травня 2008 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4, з підстав невідповідності їх вимогам закону та одночасно ставила питання про витребування майна – належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 Крим – із чужого незаконного володіння, не визначилися з характером спірних правовідносин і не застосували правову норму, яка підлягає застосуванню.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 задовольнити, а касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2009 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 серпня 2009 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння передати на новий розгляд до суду першої інстанції.