820/1870/16 Про скасування наказу Нацполіції в частині звільнення особи зі служби в органах поліції через службову невідповідність , поновлення на службі в органах поліції та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - 04.07.2017 Прийняття

про скасування наказу, поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту захисту економіки Нацполіції України, Нацполіції України, в якому просив:

- скасувати наказ Нацполіції України від 28 квітня 2016 року № 261 о/с по особовому складу в частині звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність за пункту 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію";

- поновити на службі в поліції на посаді начальника управління захисту економіки в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України;

- стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2016 року позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 24 жовтня 1988 року ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07 листопада 2015 року - в органах поліції на посаді начальника управління Департаменту захисту економіки із присвоєнням в порядку переатестування спеціального звання "полковник поліції".

Наказом поліції Нацполіції України від 28 квітня 2016 року № 261 о/с о/с звільнено позивача зі служби в поліції згідно пункту 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

Підставою для прийняття оспорюваного наказу слугувало рішення (висновок) Центральній атестаційній комісії Нацполіції України, оформлене протоколом від 30 березня 2016 року ОП № 15.00002115.0028653.

Відповідно до статті 58 Закону України "Про Національну поліцію" призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

Крім того, згідно пункту 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) видання наказу про призначення є самостійною і достатньою підставою для призначення колишніх працівників міліції на посади, створені в структурі Національної поліції України.

Тобто, зазначений пункт Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) не передбачає процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як під час прийняття, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

Тоді як, відповідно до приписів частини першої статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Перелік підстав для атестування визначено у частині другій статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", так, атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Кожна з зазначених підстав для проведення атестування повинна бути зв'язана з певними передумовами, зокрема, атестування яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як то неналежне виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

Враховуючи, що мета атестування, визначена у частині першій статті 57 Закону № 580-VIII, не утворює самостійну підставу для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв'язку з вичерпними підставами, визначеними у частині другій статті 57 Закону № 580-VIII, тобто, цей Закон не передбачає проведення атестування без настання обставин, визначених частиною другою статті 57 цього Закону.

Так, зі змісту наказу Нацполіції України від 20 листопада 2015 року № 210 о/с вбачається, що він не містить посилань на підстави для атестування поліцейських, передбачені частиною другою статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", тоді як в ньому вказано лише про мету проведення атестування.

Водночас, атестування позивача проведено у порядку атестації усіх поліцейських Національної поліції з метою оцінки їх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри, що відповідає положенням частини першої статті 57 Закону № 580-VIII.

Окрім цього, судом першої інстанції досліджено протиправність оспорюваного рішення (висновку) Центральній атестаційній комісії Нацполіції України, оформлене протоколом від 30 березня 2016 року ОП № 15.00002115.0028653, так як воно проведено всупереч Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 17 листопада 2015 року № 1465 (z1445-15) .

Наведене підтверджує відсутність мотивів, якими комісія керувалась під час прийняття такого рішення, зокрема, в протоколі відсутні будь-які посилання на обставини, що свідчать про недостатній рівень теоретичних знань та професійних якостей позивача, чи інші дані, які б свідчили про його низький професійний потенціал; невідповідність позивача оновленим вимогам суспільства до професії поліцейського, інших обставин, що свідчать про невідповідність особи позивача посаді, яку він займає.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують правомірність прийняття оспорюваного рішення (висновку) атестаційної комісії, як і не встановлено неможливості прийняття відповідачем відносно позивача іншого, ніж передбаченого підпунктом 4 пункту 15 Розділу ІV Інструкції № 1465 (z1445-15) , висновку.

Також колегія суддів зазначає, що результати тестування обов'язково враховуються атестаційною комісією, однак вони не мають вирішального значення та мають оцінюватись разом з іншими матеріалами, що були подані до атестування, і відповідно, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт), повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

Крім того, суд першої інстанції дійшовши висновку щодо поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не зазначив в мотивувальній та резолютивній частинах судового рішення періоду вимушеного прогулу, а також не вказав розрахунок розміру виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розмір такої виплати.

Тоді як, згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" (v0007760-13) задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

Наведене відповідає правовій практиці Верховного Суду України, зокрема, викладеної в постановах від 21 січня 2012 року № 6-87цс11 та від 14 січня 2014 року № 21-395а13.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвалені у даній справі судові рішення названим вимогам процесуального закону не відповідають.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.