Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства "Антрацит" (далі – ДП "Антрацит") про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок порушення Гірничого Закону України (1127-14) за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 1 грудня 2008 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до ч. 8 ст. 43 Гірничого Закону України він має право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживає у будинку з центральним опаленням, тому у розрахунках за комунальні послуги звільняється від сплати за електричну енергію та газ за рахунок коштів підприємства. Після уточнення позовних вимог просив стягнути з ДП "Антрацит" на його користь понесені ним витрати на оплату за електричну енергію за період з грудня 2007 року до серпня 2008 року, за газ за період з грудня 2007 року до серпня 2008 року в сумі 401 грн. 52 коп. та судові витрати.

Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду від 30 вересня 2008 року позов задоволено: стягнуто з ДП "Антрацит" на користь ОСОБА_6 витрати на оплату комунальних послуг у сумі 401 грн. 52 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 1 грудня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

ОСОБА_6 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Луганської області від 1 грудня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ДП "Антрацит" не має зобов’язань перед ОСОБА_6 з відшкодування понесених ним витрат на оплату комунальних послуг, оскільки законодавством не встановлено право на таке відшкодування. Натомість законодавством передбачено надання пільги за рахунок місцевого бюджету, яка компенсується підприємством відповідача шляхом перерахування коштів на ці потреби до місцевого бюджету.

З такими висновками суду погодитись не можна.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що право на соціальний захист у старості захищається законом.

За положеннями ст. 43 Гірничого Закону України (в редакції цієї статті, яка діяла до внесення змін Законом України від 2 вересня 2008 року № 345-VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" (345-17) ) права працівників гірничих підприємств, а також їх соціальні гарантії та соціальне страхування визначаються законами України. Цією ж статтею передбачені соціальні гарантії держави працівникам гірничих підприємств, в тому числі: безоплатне надання вугілля на побутові потреби в розмірі, який визначається колективним договором. Разом з тим, особи, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення, у розрахунках за комунальні послуги звільняються від сплати за електричну енергію та газ за рахунок коштів підприємства з видобутку (переробки) вугілля, які перераховують кошти на ці потреби до місцевого бюджету.

Відповідно до розділу ХІ Гірничого Закону України (1127-14) до приведення законів України і інших нормативно-правових актів у відповідність до Гірничого Закону України (1127-14) вони застосовуються в частині, яка не протирічить даному Закону.

Згідно з п. 12.10 Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об’єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 7 серпня 2001 р. № 71 працівникам підприємств з видобутку (переробки) вугілля, шахтовуглебудівельних підприємств, непрацюючим пенсіонерам цих підприємств, іншим особам, що мають право на безоплатне отримання вугілля, що відпрацювали вищевказаний термін, але живуть у будинках з центральним або іншим непічним опаленням, компенсуються витрати з оплати за комунальні послуги (за газ і електроенергію) за фактичними витратами на один будинок або квартиру, але не більше ніж на суму вартості установленої норми відпуску вугілля на побутові потреби на рік. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" такі компенсації за газ і електроенергію відносяться на валові витрати підприємств.

Судом установлено, що ОСОБА_6 працював на шахті "Крепінська", яка є відокремленим підрозділом ДП "Антрацит", є пенсіонером, інвалідом третьої групи по причині трудового каліцтва та віднесений до категорії осіб, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби. Мешкає у багатоквартирному будинку з центральним опаленням, але користується індивідуальним газовим опаленням. За період з грудня 2007 року до серпня 2008 року включно ним було сплачено за комунальні послуги з газо- та електропостачання 401 грн. 52 коп. ДП "Антрацит" кошти на ці потреби до місцевого бюджету не перераховувало.

Ураховуючи встановлені обставини й вимоги закону, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність у ДП "Антрацит" обов’язку компенсувати ОСОБА_6 витрати, які він поніс на сплату за електричну енергію та газ за період з грудня 2007 року до серпня 2008 року.

Крім того, неправильне посилання ОСОБА_6 на норми матеріального права не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки відповідно до правил ст. 214 ЦПК України обов’язком саме суду є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

У той же час рішення суду першої інстанції про задоволення позову не грунтується на повно та всебічно з'ясованих обставинах справи, які мають значення для вирішення спору.

Так, за положеннями ч. 7 ст. 43 Гірничого закону Україну підприємства з видобутку вугілля та вуглебудівні підприємства безоплатно надають вугілля на побутові потреби певним категоріям осіб у розмірі, що визначається колективним договором .

У порушення вказаних норм закону, суд першої інстанції не дослідив колективний договір, не встановив розмір компенсації за цим договором, а тому висновок суду є передчасним.

За таких обставин, коли судами попередніх інстанцій допущені порушення норм матеріального й процесуального права, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними й обгрунтованими та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа – переданню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 1 грудня 2008 року та рішення Антрацитівського міськрайонного суду від 30 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.