6-894св10 Про усунення перешкод у користуванні човновим гаражем шляхом витребування його з чужого незаконного володіння - 24.02.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – правління човнового кооперативу "Хвиля", про усунення перешкод у користуванні човновим гаражем шляхом витребування його з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 листопада 2009 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 1992 року вона є членом човнового кооперативу "Хвиля" та у її користуванні знаходився човновий гараж НОМЕР_1. У 2001 році вона вимушена була виїхати за сімейними обставинами з м. Керчі та доручила своєму чоловікові здати човновий гараж в оренду з метою своєчасної оплати орендарями за неї членських та цільових внесків. В період з 2001 до 2007 роки вона періодично перевіряла наявність заборгованості по членським внескам. У 2007 році їй стало відомо, що у 2001 році за заявою чоловіка поданої від її імені вона була виключена з членів кооперативу, а човновий гараж переданий у користування ОСОБА_4, яка була прийнята у члени кооперативу замість неї у зв’язку з придбанням за договором купівлі-продажу вказаного гаражу.

Вважаючи дії правління човнового кооперативу "Хвилі" неправомірними звернулась до суду із позовом про скасування рішення правління про виключення її із членів кооперативу.

Рішенням Керченського міського суду від 3 вересня 2008 року, яке набрало законної сили, в задоволенні позову їй відмовлено у зв’язку з відсутністю будь-яких документів, якими б підтверджувалось її виключення з членів кооперативу. Посилаючись на те, що вона є членом кооперативу "Хвилі" і має право користуватись човновим гаражем, який їй належить, просила усунути перешкоди у користуванні човновим гаражем НОМЕР_1 шляхом витребування на підставі ст. 387 ЦК України вказаного гаража з незаконного володіння відповідачки.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 листопада 2009 року рішення міського суду скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено. Ухвалено усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні човновим гаражем НОМЕР_1 у човновому кооперативі "Хвиля" шляхом витребування його з незаконного користування ОСОБА_4

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що у 1992 році ОСОБА_3 була прийнята в члени човнового кооперативу "Хвиля" та їй у користування надано човновий гараж НОМЕР_1 (а.с. 7, 8).

Згідно із заявою від 15 серпня 2001 року ОСОБА_3 виключена з членів кооперативу (а.с. 26).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що позивачка без поважних причин пропустила строк для звернення до суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3, апеляційний суд виходив з відсутності доказів виключення її з членів кооперативу та неправомірності користування ОСОБА_4 гаражем.

Однак з висновками апеляційного суду не можна погодитись оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає.

Так, дійшовши висновку, що човновий гараж НОМЕР_1, про витребування якого заявляла вимоги ОСОБА_3, не є власністю ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_4, апеляційний суд разом з тим задовольнив вимоги позивачки, не встановивши правовий статус цього нежитлового приміщення та норму закону, на підставі якої підлягає задоволенню позов, зазначивши лише, що правовідносини сторін не регулюються нормативними актами про захист права власності, а повинні регулюватися Законом України "Про кооперацію" (1087-15) без зазначення правової норми.

При цьому апеляційний суд не звернув уваги на ту обставину, що позов ОСОБА_3 заявляла з підстав, передбачених ст. 387 ЦК України, обґрунтовуючи який вона посилалась на належність їй цього гаражу на праві власності (а.с. 4-5).

В той же час ст. 387 ЦК України є способом цивільно-правового захисту права власності і передбачає, право власника майна на його витребування із чужого незаконного володіння.

Згідно зі ст. 387 ЦК України правом на подання зазначеного віндикаційного позову наділені саме власники майна, які на час подання позову не володіють цим майном.

Враховуючи, що підставою позову є норма ст. 387 ЦК України позивач повинен довести, а суд відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України повинен встановити факти, які доводять право власності позивача на майно, а відтак і його право на витребування цього майна; вибуття майна з володіння позивача і знаходження його у відповідача; незаконність володіння відповідачем майном позивача; відсутність між позивачем і відповідачем зобов’язально-правових відносин щодо спірного майна; чи є відповідач добросовісним набувачем, тобто чи був він або міг бути обізнаним про незаконність володіння майном.

При цьому слід враховувати, що незаконним володільцем є особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Враховуючи, що предметом віндикаційного позову виступає вимога власника, який не володіє майном до особи, яка незаконно заволоділа цим майном про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, тому не може бути витребувана річ у випадку, коли незаконний володілець настільки її змінив, що вона по суті перетворилась на зовсім іншу річ, тобто коли відсутня індивідуально визначена річ, яка належала власнику.

Ухвалюючи рішення про витребування у ОСОБА_4 човнового гаража НОМЕР_1 апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував і залишив поза оцінкою доводи відповідачки про те, що придбаний у ОСОБА_3 гараж нею повністю перебудовано (а.с. 24).

При цьому апеляційний суд залишив також поза увагою норми ст. ст. 181, 182 328, 331 ЦК України (435-15) щодо підстав і моменту набуття права власності на нерухоме майно, в той час як в матеріалах справи міститься технічний паспорт, відповідно до якого елінг НОМЕР_1 є самовільною будовою (а.с. 16).

За таких обставин висновок апеляційного суду про наявність підстав для захисту прав ОСОБА_3 в обраний нею спосіб не можна визнати обґрунтованим.

Крім того, ураховуючи те, що ОСОБА_3 при зверненні до суду з позовом зазначила підставою позову саме ст. 387 ЦК України та те, що відповідно до ст. ст. 11, 31 ЦПК України право визначення предмета та підстав позову належить виключно позивачеві, то апеляційний суд, змінивши підставу позову, вийшов за межі заявлених ОСОБА_3 позовних вимог, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 листопада 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим.