Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_9 та управління земельних ресурсів про поновлення позовної давності та визнання недійсним акта встановлення і узгодження меж,

У листопаді 2006 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вони є спадкоємцями ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. На день смерті їхньому батькові належала на праві власності частина будинку по АДРЕСА_1. Інша частина будинку належить їхній тітці – ОСОБА_9

У 2004 році їм стало відомо про те, що між їх батьком та відповідачкою укладено договір про порядок конкретного користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок. Від імені їхнього батька був підписаний акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки. Проте цей акт батько не міг підписати у вказаний період, оскільки у цей час знаходився за межами України, тому просили визнати його недійсним.

Крім того, зазначали, що у Верховному Суді України тривалий час знаходилася на розгляді справа за їхнім позовом до ОСОБА_9 про визнання частково недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку, виданих відповідачці та ОСОБА_10 та свідоцтва про право на спадщину, та за зустрічним позовом ОСОБА_9 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, до якої були долучені усі документи. З цих причин вони не мали можливості звернутися із зазначеним позовом до суду і просили продовжити строк позовної давності, оскільки він пропущений з поважних причин.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2007 року поновлено позовну давність на звернення до суду із зазначеним позовом.

Позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задоволено. Визнано недійсним акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 31 березня 1998 року.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2008 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові у зв’язку із спливом позовної давності.

Скасовано заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на земельні ділянки площею 584 кв.м та площею 600 кв.м по АДРЕСА_1, які були вжиті ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2006 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив з того, що позивачами відповідно до вимог ст. ст. 76, 80 ЦК УРСР (ст. ст. 261, 267 ЦК України) без поважних причин пропущено позовну давність на звернення до суду із позовом про визнання недійсним акта встановлення і узгодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 31 березня 1998 року, оскільки про існування цього акта та про те, що підпис на ньому зроблено не ОСОБА_10, а іншою особою позивачам було відомо ще у травні 2002 року, коли копія цього акта була надана для проведення експертного висновку № 1209 від 29 травня 2002 року, та вони мали його копію й долучили як доказ до матеріалів зазначеної цивільної справи.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Поновлюючи позивачам строк звернення до суду з вимогами про визнання акта встановлення і узгодження меж недійсним, суд першої інстанції правильно виходив з того, що у зв’язку з тим, що на розгляді Верховного Суду України у період з 2004 року по жовтень 2006 року знаходилась зазначена цивільна справа, позивачі не мали можливості отримати його копію та звернутися до суду із позовом про визнання його недійсним.

Після отримання цього акта позивачі звернулися до суду із позовом про визнання його недійсним та одночасно із поданням позову ними заявлено клопотання про проведення експертизи підпису, вчиненого у цьому акті, проведення якої можливе було лише при його отриманні. Тому строк звернення позивачів із зазначеним позовом про визнання оскаржуваного акта недійсним, як правильно зроблені висновки судом першої інстанції, підлягає у відповідності до вимог ст. ст. 71, 80 ЦК УРСР та ст.ст. 261, 267 ЦК України поновленню.

Судом першої інстанції також встановлено, що згідно висновку експерта № 6/358 від 27 червня 2007 року підпис від імені ОСОБА_10, який міститься в акті встановлення і узгодження меж від 31 березня 1998 року виконаний не ОСОБА_10, а іншою особою, із намаганням особи-виконавця наслідувати підпис ОСОБА_10, тому оспорюваний акт згідно з вимогами ст. ст. 44, 46, 48 ЦК УРСР, чинних на час виникнення спірних правовідносин є недійсним.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2008 року скасувати та залишити без змін рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2007 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.