Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Костенко А.В., Левченка Є.Ф.,

Лихути Л.М., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", первинної профспілкової організації Зміївської ТЕС про поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, скасування рішення профспілкового комітету та відшкодування моральної шкоди,

У січні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" (далі - ВАТ "Центренерго"), первинної профспілкової організації Зміївської ТЕС про поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, скасування рішення профспілкового комітету про надання згоди на звільнення та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що з 1 червня 2002 року вона працювала на Зміївській ТЕС на посаді юрисконсульта. У зв'язку з тим, що з 31 грудня 2003 року житлово-комунальний відділ було ліквідовано та передано до соціально-житлової сфери в комунальну власність Комсомольської селищної ради, і було проведено вивільнення працівників.

15 січня 2004 року на засіданні первинної профспілкової організації Зміївської ТЕС була дана згода на звільнення ОСОБА_1 і наказом від

15 січня 2004 року № 7 її звільнено на підставі п. 6 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ). Вважаючи таке звільнення незаконним, вона просила поновити її на роботі, скасувати рішення профспілкового комітету, стягнути середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнта підвищення заробітної плати на підприємстві та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 14 липня

2008 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта Зміївської ТЕС ВАТ "Центренерго"; стягнуто зі Зміївської ТЕС ВАТ "Центренерго" середньомісячну заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту збільшення заробітної плати -

77 721 грн. 27 коп. і 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 листопада

2008 року рішення Зміївського районного суду Харківської області від 14 липня 2008 року в частині стягнення з Зміївської ТЕС ВАТ "Центренерго" на користь ОСОБА_1 77 721 грн. 27 коп. змінено: зменшено розмір стягнення до

23 518 грн. 37 коп. У іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2008 року та змінити рішення Зміївського районного суду Харківської області від 14 липня 2008 року в частині зменшення стягнення зі Зміївської ТЕС ВАТ "Центренерго" середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу й ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

У касаційній скарзі Зміївська ТЕС ВАТ "Центренерго" просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Зміївської ТЕС ВАТ "Центренерго" задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Судами встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді юрисконсульта на Зміївській ТЕС ВАТ "Центренерго" згідно з розпорядженням від 17 червня 2002 року № 21-к.

Відповідно до наказу Міністерства енергетики від 10 лютого 2003 року № 61 "Про передачу соціальної інфраструктури Зміївської ТЕС ВАТ "Центренерго" в комунальну власність територіальної громади с. Комсомольське Зміївського району Харківської області" та наказом ВАТ "Центренерго" від 31 березня 2003 року № 46 "Про граничну чисельність працівників Зміївської ТЕС", наказом від 25 липня 2003 року № 103 "Про впорядкування чисельності персоналу Компанії" на директора Зміївської ТЕС був покладений обов'язок по передачі соціальної інфраструктури, що не увійшла в статутний фонд товариства та знаходилась на балансі Зміївської ТЕС, у комунальну власність територіальної громади.

30 липня 2003 року на Зміївській ТЕС ВАТ "Центренерго" був виданий наказ № 218 "Про передачу об'єктів соціальної інфраструктури в комунальну власність", згідно з яким відповідальним особам Зміївської ТЕС ВАТ "Центренерго" необхідно було оформити переведення працівників житлово-комунального відділу в комунальне підприємство "Комунальник" з їхньої згоди.

Звільняючи позивачку з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП України, відповідач не взяв до уваги, що ліквідується не підприємство, а один із його підрозділів і ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітніх: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, якому на момент звільнення було лише 11 місяців.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що звільнення позивачки проведено з порушенням трудового законодавства, а саме п. 6 ч. 1 ст. 36 та ст. 184 КЗпП України, а тому вона підлягає поновленню на роботі та в силу ст. 235 КЗпП України підлягає виплаті середня заробітна плата за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки звільнення позивачки відбулося з порушенням чинного законодавства, суд дійшов до правильного висновку і щодо відшкодування моральної шкоди.

У той же час апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції указав, що при визначенні суми втраченого заробітку суд першої інстанції припустився помилки, узявши за основу не середній заробіток за два місяці до звільнення, а її середній заробіток, який помножив на коефіцієнт підвищення заробітної плати на підприємстві - 246, 8 %, що не передбачено нормами чинного законодавства.

Проте суд апеляційної інстанції не узяв до уваги положення п. 10 загальних правил Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (зі змінами), в якому указано, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

У випадках, коли підвищення тарифних ставок й окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Безпідставно апеляційний суд послався і на необхідність врахування заробітку за місцем нової роботи (одержаної вихідної допомоги, середнього заробітку на період працевлаштування, допомоги по безробіттю), не врахувавши, що ст. 235 КЗпП України це не передбачено, а до ч. 3 ст. 117 КЗпП України, яка застосовувалась за аналогією, виключено на підставі Закону України № 3248-ІУ від 20 грудня 2005 (3248-15) року.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню.

Не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд припустився помилки щодо його розрахунку, урахувавши загальний коефіцієнт підвищення заробітної плати за весь період, а не з днів підвищень заробітної плати.

Ураховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" відхилити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2008 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У решті - рішення суду залити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.