Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Костенка А.В., Левченка Є.Ф.,

Лихути Л.М., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької філії відкритого акціонерного товариства "Укренерговугілля", відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції, відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Донецька, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про спонукання виконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 2 квітня

2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 червня 2008 року,

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Донецької філії відкритого акціонерного товариства "Укренерговугілля" (далі - ВАТ "Укренерговугілля"), відділу державної виконавчої служби Шахтарського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Шахтарського міськрайонного управління юстиції), відділу державної виконавчої служби Київського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Київського районного управління юстиції м. Донецька), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про спонукання до виконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що рішенням суду від 27 грудня 2005 року її поновлено на посаді електромонтера першого розряду по обслуговуванню підстанцій Шахтарської енергодільниці Донецької філії Державного підприємства "Укренерговугілля" з 28 лютого 2005 року та стягнуто на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4 318 грн. 84 коп., та 6 318 грн. 84 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що виконавчий лист про стягнення грошових коштів знаходився на виконанні у ВДВС Київського районного управління юстиції м. Донецька, а про поновлення на роботі ОСОБА_1 у ВДВС Шахтарського міськрайонного управління юстиції.

У зв'язку з тим, що рішення суду не виконані, а накази, з якими її намагалися ознайомити були сумнівного змісту й попередніми датами, тому від підписання їх позивачка відмовилася, а до роботи її не допустили, пославшись на те, що вона не пройшла необхідний інструктаж з обслуговування електрообладнання. ОСОБА_1 просила виконати рішення суду та стягнути середній заробіток з 28 лютого 2005 року за час вимушеного прогулу та 70 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, стягнути компенсацію та індексацію на всі види нарахувань, поновити третій розряд відповідно до записів в трудовій книжці.

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від

2 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 червня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постановлені у справі судові рішення й задовольнити її позов, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, посилався на те, що затримка виконання судового рішення відсутня, права позивачки з боку ВДВС Київського районного управління юстиції м. Донецька та ВДВС Шахтарського міськрайонного управління юстиції не порушені, не встановлено вимушеного прогулу позивачки з вини відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Судами встановлено, що на виконання рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 27 грудня 2005 року Донецькою філією Державного підприємства "Укренерговугілля" був виданий наказ від 28 грудня 2005 року № 336-к, відповідно до якого позивачку було поновлено на роботі на посаді електромонтера першого розряду з обслуговування підстанції Шахтарської електродільниці з 28 лютого 2005 року.

Однак для фактичного допуску до виконання попередніх обов'язків ОСОБА_1 необхідно було пройти обов'язкове медичне обстеження, інструктаж та здати відповідний іспит.

20 березня 2006 року ОСОБА_1 на прийомі в державного виконавця були роз'яснені вищевикладені обставини, без яких подальше виконання рішення суду про поновлення на роботі буде не можливим. Однак, позивачка відмовилася проходити необхідні інструктажі тощо, мотивуючи це тим, що на час незаконного звільнення вона працювала електромонтером 3 розряду та повинна бути поновлена саме на цій посаді.

У зв'язку із цим державним виконавцем був складений акт від

20 березня 2006 року про перешкоджання позивачкою провадженню виконавчих дій і відповідно до п. 4 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення ОСОБА_1 виконавчого документа без виконання з роз'ясненням можливості пред'явити його повторно.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд послався на неможливість виконання рішення суду в частині поновлення на роботі на зазначеній посаді без проходження необхідного інструктажу, медичного обстеження та складання іспиту, не врахувавши, що належним виконанням рішення суду про поновлення на роботі є фактичний допуск особи до виконання трудових обов'язків.

Відмова від проходження інструктажу, медичного обстеження, іспиту могла бути лише підставою для подальшого звільнення з посади за п. 2 ст. 40 КЗпП України, а не для не виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Вимоги до працівника, на які послалися суди і якими обґрунтували свою відмову в позові, стосуються лише прийняття особи на роботу, а не поновлення її на раніше займаній посаді рішенням суду.

Не можна вважати обґрунтованою й відмову суду в частині невиконання рішення суду про стягнення сум через внесення відповідача до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, оскільки Закон України № 3235-VI, на який послався суд, не розповсюджується на ці правовідносини щодо виконання судових рішень відносно фізичних осіб, зокрема стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У преамбулі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-VI (3235-15) "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (далі - Закон) зазначено, що цей закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу, метою якого є сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості шляхом регулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб'єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості.

Стаття 2 Закону регулює відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу. Дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають і перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

На ці недоліки не звернув уваги й апеляційний суд, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи викладене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від

2 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 червня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.