Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання права власності на частку майна,

У березні 2007 року ОСОБА_1. звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 7 грудня 1989 року по 6 грудня 2006 року вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі. 3 листопада 1997 року вони прийняли в дар 37/100 частин будинку АДРЕСА_1в рівних частинах на підставі договору дарування. Позивачка свою частину будинку подарувала відповідачу 4 листопада 1998 року на підставі договору дарування. 12 лютого 2003 року ОСОБА_2., як приватний підприємець, отримав дозвіл на перепланування будинку в кафе - закусочну. Рішенням Новоград - Волинської міської ради № 165 від 14 квітня 2004 року кафе - закусочна прийнята в експлуатацію. ОСОБА_2. отримав свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю від 14 квітня 2004 року. Крім того, ОСОБА_2. отримав у приватну власність земельну ділянку на підставі Державного акта на право приватної власності на землю, виданого 17 листопада 1998 року. Позивачка зазначає, що все це майно набуте за період перебування сторін у шлюбі, а тому вона має право на половину цього майна. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1. просила задовольнити її позовні вимоги та визнати за нею право власності на частину новозбудованого кафе та на частину земельної ділянки, припинивши при цьому право власності ОСОБА_2. на частину цього майна.

Рішенням Новоград - Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 9 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 12 грудня 2007 року, позов задоволено. Визнано новозбудоване кафе - закусочну, що знаходиться за АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Визнано за ОСОБА_1. право власності на частину кафе - закусочної, що знаходиться за АДРЕСА_1, та на частину земельної ділянки за вказаною адресою для його обслуговування. Припинено право власності ОСОБА_2. на частину кафе - закусочної, що знаходиться за АДРЕСА_1, та на частину земельної ділянки за вказаною адресою для його обслуговування. Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. 130 грн. у рахунок оплати судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу провадженням закрити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь - яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Кафе - закусочна та земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає поділу між сторонами в рівних частинах.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 57 СК України майно, набуте чоловіком або дружиною за час шлюбу, але на підставі договору дарування, є його, її особистою приватною власністю.

Установлено, що на підставі договору дарування від 3 листопада 1997 року ОСОБА_2. та ОСОБА_1. прийняли в дар 37/100 частин будинку АДРЕСА_1в рівних частинах. Крім того, ОСОБА_1. свою частину у будинку подарувала ОСОБА_2. на підставі договору дарування від 4 листопада 1998 року.

Судом не досліджено чи підлягає поділу майно, якщо ОСОБА_2. отримав його на підставі договору дарування.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, відповідно до частини першої статті 62 СК України, воно у разі спору може бути визнане об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У такому випадку той з подружжя, який має на меті визнати таке майно об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, повинен надати докази, які б достовірно підтвердили, що дійсно були спільні трудові і грошові затрати або ж затрати безпосередньо цієї особи.

Судом такі докази не досліджувались.

Крім того, рішенням виконкому Новоград - Волинської міської ради від 12 лютого 2003 року приватному підприємцю ОСОБА_2. надано дозвіл на перепланування житлового будинку в кафе - закусочну. 23 грудня 2004 року ОСОБА_2. отримав свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю.

Рішенням виконкому Новоград - Волинської міської ради від 15 січня 2004 року приватному підприємцю ОСОБА_2. надано дозвіл на зміну цільового призначення переданої у приватну власність земельної ділянки для обслуговування кафе - закусочної замість обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Рішенням виконкому Новоград - Волинської міської ради від 27 травня 2004 року внесено зміни в Державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_2., в частині зміни цільового призначення переданої у власність земельної ділянки для обслуговування кафе - закусочної.

З огляду на викладене, майно надане особі як приватному підприємцю є майном фізичної особи - підприємця.

Майно фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності. В такому випадку інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності (п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) ).

Отже, судом не повно з'ясовані обставини справи, не досліджено всі докази у справі і не надано їм оцінки.

Вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив його без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Новоград - Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 9 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 12 грудня 2007 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.