Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до приватних нотаріусів Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Запольська Ольга Василівна, про визнання дії нотаріусів незаконними, недбалими, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2008 року,

В березні 2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 звернулися до суду з названими позовами.

Зазначали, що 29 листопада 2003 року приватний нотаріус ОСОБА_4 в порушення вимог ст.ст. 8, 55 Закону України "Про нотаріат" і пп. 5, 11, 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року (z0152-94) (далі - Інструкція), безпідставно завірила довіреність від імені ОСОБА_3, надану невідомою особою на ім'я ОСОБА_6 на право розпорядження усім її майном, зокрема, належною ОСОБА_3 квартирою. На підставі цієї сфальсифікованої довіреності приватний нотаріус ОСОБА_5 в порушення вимог ст.ст. 8, 53 Закону України "Про нотаріат" і пп. 4, 22 Інструкції 4 грудня 2003 року видала дублікат правовстановлюючого документу на квартиру ОСОБА_3 На підставі цих документів приватний нотаріус ОСОБА_4 посвідчила договір дарування квартири невстановленою особою від імені власника квартири на ім'я невстановленої особи ОСОБА_7, яка 25 грудня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запольською О.В., продала квартиру ОСОБА_3, отримавши від неї обумовлену договором суму.

За рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2005 року ОСОБА_3 витребувала свою квартиру з володіння ОСОБА_3 та зазначені угоди визнані недійсними.

Оскільки з вини приватних нотаріусів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ОСОБА_3 завдані матеріальні збитки, пов'язані з втратою сплачених за квартиру грошей, а також спричинені моральні страждання, остання, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати дії приватного нотаріуса ОСОБА_5 щодо видачі 4 грудня 2003 року дубліката договору купівлі-продажу квартири, а також дії приватного нотаріуса ОСОБА_4 щодо посвідчення 13 грудня 2003 року договору дарування квартири незаконними та стягнути з відповідачів в рівних частках на її користь 225874 грн. на відшкодування матеріальної шкоди й 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_3 і ОСОБА_2, уточнивши позовні вимоги, просили суд визнати дії обох приватних нотаріусів незаконними й недбалими та стягнути з відповідачів в рівних частках на їх користь 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2008 року, позов задоволено частково: визнано дії приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 щодо видачі 4 грудня 2003 року на ім'я невідомої особи, яка представилась ОСОБА_6 та діяла від імені ОСОБА_3, дубліката договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, а також дії приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 щодо посвідчення 13 грудня 2003 року договору дарування цієї квартири між ОСОБА_3, в інтересах якої діяв за довіреністю ОСОБА_6, та ОСОБА_7, недбалими; стягнуто в рівних частках з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 225874 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 4000 грн. компенсації моральної шкоди, а також на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_2 8000 грн. компенсації моральної шкоди, а в решті вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та закриття провадження у справі.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що внаслідок недбалості приватних нотаріусів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 при вчиненні нотаріальних дій, позивачам була заподіяна матеріальна й моральна шкода, що підлягає відшкодуванню з підстав, передбачених ст. 27 Закону України "Про нотаріат".

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Згідно з вимогами ст. 27 Закону України "Про нотаріат" шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі.

Відповідно до ст. 28 цього Закону для забезпечення відшкодування заподіяної внаслідок вчиненої нотаріальної дії шкоди приватний нотаріус зобов'язаний до початку зайняття приватною нотаріальною діяльністю укласти договір страхування цивільно-правової відповідальності.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що приватний нотаріус ОСОБА_4 29 листопада 2003 року посвідчила від імені невідомої особи, яка представилась ОСОБА_3 на ім'я невідомої особи, яка представилась ОСОБА_6, довіреність на розпорядження всім майном ОСОБА_3

Після цього так званий "ОСОБА_6", діючи за довіреністю від імені ОСОБА_3, звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_5 із заявою про видачу дубліката правовстановлюючого документа: договору купівлі-продажу від 4 серпня 2003 року на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що оригінал цього документа втрачений.

4 грудня 2003 року такий дублікат приватним нотаріусом ОСОБА_5 було видано невідомій особі, яка представилась ОСОБА_6, а 8 грудня 2003 року цей дублікат був зареєстрований в органах технічної інвентаризації.

В подальшому, 13 грудня 2003 року, приватний нотаріус ОСОБА_4 посвідчила договір дарування вказаної квартири від імені ОСОБА_3, в інтересах якої діяв так званий "ОСОБА_6 ", який надав дублікат договору купівлі-продажу квартири від 4 грудня 2003 року та довіреність від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_7

25 грудня 2003 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., продала вказану квартиру ОСОБА_3

За виявленими фактами шахрайства прокуратурою Суворовського району м. Одеси 7 квітня 2004 року порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 190 і ч. 3 ст. 358 КК України. На даний час досудове слідство в цій кримінальній справі зупинено, в зв'язку з розшуком осіб, що вчинили злочин.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2005 року, яке набрало законної сили, довіреність від 29 листопада 2003 року, видана ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_6, договір дарування від 13 грудня 2003 року та договір купівлі-продажу від 25 грудня 2003 року визнані недійсними, а спірна квартира повернута у власність ОСОБА_3

За загальним правилом цивільна відповідальність за завдану майнову чи моральну шкоду настає при наявності чотирьох складових: неправомірності дій заподіювача шкоди, негативного наслідку таких дій (шкоди), причинного зв'язку між діями заподіювача шкоди та завданою шкодою, а також вини особи, яка завдала шкоду.

Диспозиція ст. 27 Закону України "Про нотаріат", яка передбачає можливість відшкодування потерпілому завданої шкоди при наявності в діях приватного нотаріуса вини у формі необережності та у виді недбалості, не виключає необхідність встановлення решти складових правопорушення, при наявності яких настає цивільна відповідальність за завдану шкоду.

За висновком судів недбалість приватного нотаріуса ОСОБА_5 виявилася в безпідставній видачі дубліката правовстановлюючого документа особі, яка не мала права вимагати та отримувати цей документ, а недбалість приватного нотаріуса ОСОБА_4 - у посвідченні договору дарування квартири за відсутності заяви другого подружжя щодо згоди на її відчуження, та посвідчення такого договору за участю представника, що не мав повноважень подавати відповідні заяви про сімейно-майновий стан подружжя. Внаслідок цих дій квартира була відчужена особами, що не мали до неї жодного відношення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 53 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі втрати документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, за письмовою заявою осіб, перелічених у частині другій статті 8 цього Закону (громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії), видається дублікат втраченого документа.

Аналогічне правило передбачалося й пп. 4 і 22 Інструкції.

Згідно з вимогами чч. 1 і 2 ст. 55 Закону України "Про нотаріат" (в тій же редакції) угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.

При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

Відповідно до п. 11 Інструкції при посвідченні угод з'ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах. У разі укладення угоди представником перевіряються його повноваження.

Пунктом 36 Інструкції передбачалося, що угода про відчуження або заставу майна, яка потребує обов'язкової нотаріальної форми, може бути посвідчена без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю одного з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, здійснено поділ майна, набутого під час перебування в зареєстрованому шлюбі тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику договору (угоди), що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

При посвідченні договору про відчуження або заставу майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини (неодружена чи неодружений, в шлюбі не перебуває, вдова, вдівець), в державну нотаріальну контору чи приватному нотаріусу відчужувачем подається письмова заява про це. Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника угоди, який на підтвердження того, що ця обставина йому відома, підписується на заяві. Така заява повинна виходити особисто від відчужувача, а у разі вчинення угоди через представника - від представника, якщо відчужувач надав йому право при оформленні угоди подавати від його імені відповідні заяви.

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії передбачені ст. 49 Закону України "Про нотаріат".

Місцевий суд при вирішенні справи в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не повністю визначився з характером спірних правовідносин та не вирішив питання, чому приватний нотаріус ОСОБА_5 при наявності відповідної довіреності від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_6 (а.с. 76 т. 1) мала відмовити останньому у видачі дубліката правовстановлюючого документа, а видавши такий дублікат - вчинила недбалість, а також чи є в діях ОСОБА_5 інші складові правопорушення, необхідні для покладення на неї відповідальності за заподіяння позивачам майнової та моральної шкоди.

Крім того, місцевий суд не взяв до уваги, що постановою слідчого від 5 квітня 2005 року в діях приватного нотаріуса ОСОБА_4 при посвідченні договору дарування не встановлено будь-яких порушень діючого законодавства та відмовлено в порушенні кримінальної справи з підстав, передбачених п. 2 ст. 6 КПК України (а.с. 54 т. 1), належним чином не перевірив заперечення ОСОБА_4 щодо повного виконання нею вимог п. 36 Інструкції при посвідченні цього договору, а також не вирішив питання, чи є в діях ОСОБА_4 інші складові правопорушення, необхідні для покладення на неї відповідальності за заподіяння позивачам майнової та моральної шкоди.

Покладаючи на відповідачів обов'язок з відшкодування завданої ОСОБА_3 матеріальної шкоди в розмірі 225874 грн., місцевий суд не врахував, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2005 року, яке набрало законної сили, в зв'язку з визнанням останнього договору купівлі-продажу недійсним, застосовано двосторонню реституцію (а.с. 97-98 т. 1), та не вирішив питання, чи одержала ОСОБА_1 на підставі цього рішення компенсацію за витребувану в неї квартиру.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг відповідачок.

З огляду на наведене, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.