Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Барсукової В.М., Данчука В.Г.,

Гуменюка В.І., Косенка В.Й.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 6 листопада 2008 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 10 серпня 2007 року надав позику ОСОБА_2 у сумі 500 тис. доларів США. На підтвердження отримання зазначеної суми ОСОБА_2 передав йому розписку. Указував, що строк повернення позики сторонами обумовлений не був, тому відповідно до ст. 530 ЦК України він має право вимагати повернення боргу в будь-який час, і просив суд стягнути з ОСОБА_2 позику в сумі 2 млн. 525 тис. грн., 1 700 грн. судового збору та 30 витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2008 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики в розмірі 2 млн. 525 тис. грн., 1 700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 6 листопада 2008 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Заявляючи в суді позов про стягнення заборгованості, позивач зазначав, що 10 серпня 2007 року за договором позики передав ОСОБА_2 2 млн. 525 тис. грн. (що є еквівалентом 500 тис. доларів США), який зобов'язувався повернути борг, однак зобов'язання не виконав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту укладання 10 серпня 2007 року сторонами справи договору позики, за яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 отримав 2 млн. 525 тис. грн.

Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову ОСОБА_1 у позові, апеляційної суд дійшов висновку про недоведеність допустимими доказами факту укладення сторонами 10 серпня 2007 року договору позики на суму 2 млн. 525 тис. грн.

Висновок апеляційного суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Ураховуючи положення зазначеної норми, ч. 2 ст. 59 ЦПК України та абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт укладення договору позики та його умов повинен бути підтверджений письмовими або іншими доказами, крім показань свідків.

Даючи оцінку наданому позивачем на підтвердження укладення договору позики письмовому доказу - копії аркуша щоденника від 10 серпня (без зазначення року) з підписом відповідача під текстом "Я должен" 50 000 (без зазначення предмета) з допискою (возр. Людм.); 150 000 (без зазначення предмета) з допискою (Школе.); та "Компенсация по разрушению "Призмы" 300 000 у.е., апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що цей письмовий доказ не є підтвердженням факту укладення сторонами 10 серпня 2007 року договору позики, а саме факту передання позивачем у власність відповідачу 500 тис. доларів США у національній валюті та зобов'язання останнього повернути ці кошти.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у позові із зазначених ним підстав.

Рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального або процесуального права, а отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 6 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.