Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визначення порядку користування земельною ділянкою та вселення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 1 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 25 вересня 2008 року,

У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який у процесі розгляду справи уточнила, посилаючись на те, що з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з квітня 1995 року до 25 липня 2007 року, від шлюбу мають дочку ОСОБА_3, 2001 року народження. За час шлюбу сторонами набуто: житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться АДРЕСА_1; земельні ділянки, що знаходяться АДРЕСА_2; приміщення салону краси ІНФОРМАЦІЯ_2; столярний цех, що знаходиться АДРЕСА_3; автомобіль ВАЗ-21102, номерний знак НОМЕР_1. Позивачка просила, з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини виділити їй у будинку АДРЕСА_1 приміщення гаража, що розміщений у цокольному поверсі будинку, і перший поверх будинку без східців на другий поверх; визначити порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1; вселити її та дочку, ОСОБА_3, до будинку АДРЕСА_1; виділити їй автомобіль ВАЗ-21102, приміщення салону краси ІНФОРМАЦІЯ_2, та земельну ділянку АДРЕСА_2. Відповідачу виділити у власність іншу частину будинку АДРЕСА_1; приміщення столярного цеху, що знаходиться АДРЕСА_3, і саму земельну ділянку № 46.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 1 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 25 вересня 2008 року, позов задоволено частково. Виділено у власність ОСОБА_1 приміщення салону краси ІНФОРМАЦІЯ_2, та автомобіль ВАЗ-21102, номерний знак НОМЕР_1. Виділено у власність ОСОБА_2 земельні ділянки АДРЕСА_2; столярний цех, що розташований АДРЕСА_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю у вартості спільного майна в сумі 10 239 грн. 09 коп. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови в позові та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо поділу житлового будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою та вселення, суди виходили з того, що спірний будинок і земельна ділянка, що розташована АДРЕСА_1, набуті відповідачем до шлюбу з ОСОБА_1, тому не є спільною сумісною власністю подружжя, а належать на праві власності ОСОБА_2 Суди посилалися при цьому на ухвалу Гагарінського районного суду м. Севастополя від 17 жовтня 1997 року про затвердження мирової угоди між ОСОБА_2 та його колишньою дружиною - ОСОБА_4, унаслідок якої вважали, що спірний будинок був поділений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як спільна сумісна власність подружжя.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Згідно із ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 17 жовтня 1997 року (т. 1 а.с. 219) про затвердження мирової угоди між ОСОБА_2 та його колишньою дружиною, ОСОБА_4, про поділ спільного майна подружжя проведено поділ спільних коштів у сумі

5 400 грн., вкладених ними в будівництво будинку АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, що державний акт на право приватної власності на землю, що розташована АДРЕСА_1 виданий ОСОБА_2 5 травня 1995 року; спірний будинок прийнято в експлуатацію актом від 18 листопада 1999 року; свідоцтво про право власності на житловий будинок отримане ОСОБА_2 16 грудня 1999 року; вартість спірного будинку станом на серпень 2005 року складає 791 285 грн.

Позивачка посилалась на те, що вони перебували у фактичних шлюбних відносинах із вересня 1994 року; 5 жовтня 1994 року здійснили церковний обряд вінчання, що підтверджує свідоцтво про вінчання (т.1 а.с. 81); зареєстровано шлюб між сторонами 24 квітня 1995 року; будівництво спірного житлового будинку здійснювалась унаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя.

Вирішуючи спір, суди в порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; що було збудовано в спірному будинку відповідачем до шлюбу з позивачкою на суму 5 400 грн, яку частку це складає від усього будинку; чи істотно збільшився у своїй вартості будинок у період шлюбу з ОСОБА_1 та за рахунок чого, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, висновки судів про те, що спірний будинок не є спільною власністю подружжя й не може бути поділений між сторонами, грунтується на припущеннях і є передчасним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 29 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) відповідно до положень ст. ст. 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Вирішуючи спір, суди цих роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не врахували, визнали спільною сумісною власністю подружжя та провели поділ майна, без витребування та дослідження правовстановлюючих документів на приміщення салону краси ІНФОРМАЦІЯ_2 та столярний цех, що розташований АДРЕСА_3, не з'ясувавши правового статусу цього майна.

За таких обставин колегія суддів не може визнати судові рішення законними та обгрунтованими, вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 1 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 25 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.