Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кальміус" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Кальміус" (далі - ТОВ "Кальміус") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що з 1998 року працювала на посаді директора ТОВ "Кальміус". Наказом № 2 від 27 березня 2008 року її було звільнено з роботи на підставі ч. 2 ст. 40 та п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Наказом № 6 від 3 липня 2008 року були внесені зміни до наказу № 2 від 27 березня 2008 року - її було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Посилаючись на незаконність звільнення, просила поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 282 грн. 40 коп. та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 11 липня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Поновлено її на роботі на посаді директора ТОВ "Кальміус". Стягнуто з ТОВ "Кальміус" на користь ОСОБА_1 2 282 грн. 40 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2008 року до 11 липня 2008 року, 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 500 грн. витрат на правову допомогу, 15 грн. судових витрат. Стягнуто з ТОВ "Кальміус" на користь держави 59 грн. 50 коп. судового збору.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 12 вересня 2008 року рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 11 липня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ "Кальміус" на підставі п. 2 ст. 40, п. 2 ст. 41 КЗпП України. Стягнуто з ТОВ "Кальміус" на користь ОСОБА_1 2 028 грн. 80 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 березня 2008 року до 3 липня 2008 року, 300 грн. на відшкодування моральної шкоди, 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнуто з ТОВ "Кальміус" на користь держави 59 грн. 50 коп. судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції при вирішенні питання про поновлення на роботі ОСОБА_1 вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивачка не оспорювала наказ № 6 від 3 липня 2008 року; що відповідно до наказу № 6 від 3 липня 2008 року, яким було змінено наказ № 2 від 27 березня 2008 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи, вимушеним прогулом є період з 27 березня 2008 року до 3 липня 2008 року та що позивачкою не була достатньо обґрунтована сума моральної шкоди.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_1, відповідно до наказу № 10 від 30 липня 1998 року, було прийнято на роботу на посаду директора ТОВ "Кальміус".

Наказом № 2 від 27 березня 2008 року позивачку було звільнено з роботи на підставі ч. 2 ст. 40 та п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Наказом № 6 від 3 липня 2008 року наказ № 2 від 27 березня 2008 року було змінено та викладено його в новій редакції, а саме ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Встановивши, що відповідачем не надано належним чином оформленого переліку трудових обов'язків директора та не доведено фактів неналежного виконання позивачкою трудових обов'язків, ненадання зборам товариства фінансово-звітної документації, незадовільності фінансової діяльності підприємства тощо, про що є посилання в зміненій редакції наказу про звільнення позивачки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2008 року до 11 липня 2008 року, при цьому суд першої інстанції не вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивачка, обґрунтовуючи свої позовні вимоги про поновлення на роботі, посилалася на незаконність її звільнення.

Крім того, відповідно до ст. - 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Встановивши, що внаслідок незаконного звільнення позивачка зазнала моральних страждань, суд обґрунтованого дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у повному обсязі.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 12 вересня 2008 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 11 липня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.