6-4119св07 Про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними та про визнання договору купівлі-продажу дійсним - 10.06.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на частину квартири за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 9 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 7 лютого 2007 року,

У червні 2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладених між ними й ОСОБА_4 20 липня 1997 року та 21 липня 1997 року, недійсними, відновлення права власності на квартиру в рівних частках і визнання суми 21 978 грн., зазначеної в п. 5 договору купівлі-продажу № 20960 від 21 липня 1997 року, завдатком.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу зазначеної квартири дійсним.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з ОСОБА_4 перебуває в зареєстрованому шлюбі з 7 жовтня 1995 року, останній відповідно до договору купівлі-продажу № 20960 від 21 липня 1997 року, зареєстрованого на Одеській товарній біржі, придбав, а відповідачі продали квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку із цим просила визнати зазначений договір купівлі-продажу дійсним, а також визнати за нею право власності на частину спірної квартири, оскільки квартиру було придбано в зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Іллічівського міського суду від 9 жовтня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 7 лютого 2007 року, первісний позов задоволено частково: визнано договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 20 липня 1997 року та від 21 липня 1997 року недійсними; відновлено за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення її зустрічних позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права.

До Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відмову від позову, в якій вони також зазначили, що про наслідки такої відмови, передбачені ст. 206 ЦПК України, їм відомо.

Відповідно до ст. 334 ЦПК України незалежно від того, за касаційною скаргою кого з осіб, які беруть участь у справі, було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову.

Таким чином, зазначена заява підлягає задоволенню з прийняттям судом відмови від позову, ухвалені у справі рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними - скасуванню, а провадження у справі в зазначеній частині відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України - закриттю.

Згідно із заявою ОСОБА_5, яка надійшла до Верховного Суду України, вона не заперечує проти закриття провадження у справі за первісним позовом за умови скасування прийнятих судових рішень у зазначеній частині, проте просить розглянути касаційну скаргу в частині її позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 20 липня 1997 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 склали в простій письмовій формі та підписали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 зобов'язалися передати ОСОБА_4 спірну квартиру, а ОСОБА_4 сплатити їм 100 тис. грн., з яких 21 978 грн. - одразу, а решту - до 1 січня 2005 року.

21 липня 19997 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на Одеській товарній біржі підписали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, згідно з яким позивачі продали, а ОСОБА_4 купив спірну квартиру за 21 978 грн.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди як першої, так і апеляційної інстанцій виходили з того, що визначення вартості квартири - це істотна умова договору купівлі-продажу; сторони у справі як на час підписання договорів купівлі-продажу від 20 липня 1997 року та від 21 липня 1997 року й до теперішнього часу не домовилися щодо вартості спірної квартири, а саме сторони угоди не досягли домовленості щодо істотної умови договору, тому зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 47 ЦК України 1963 року якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду визнати угоду дійсною.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_5 також посилалася на те, що її чоловік, ОСОБА_4, згідно з договором купівлі-продажу від 21 липня 1997 року, зареєстрований на Одеській товарній біржі, придбав у відповідачів спірну квартиру, сплативши за неї обумовлену суму; такі кошти були прийняті відповідачами й у цей же день ОСОБА_1 і ОСОБА_2 придбали дві квартири: трикімнатну та однокімнатну. Зазначала, що вона із чоловіком одразу вселилися до спірної квартири, а тому договір купівлі-продажу є дійсним і відповідає вимогам закону на час його укладання; усі подальші дії сторін свідчать про наявність зловмисної домовленості між ними, спрямованої на порушення її права на частину квартири.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

У порушення зазначених норм цивільного процесуального законодавства суд першої інстанції на відповідні положення закону належної уваги не звернув; не встановив та не зазначив у рішенні, хто саме ухилявся від нотаріального оформлення угоди і з яких саме причин, чи зверталися ОСОБА_5 чи її чоловік до відповідачів за зустрічним позовом з вимогою нотаріального оформлення договору купівлі-продажу квартири, не дав оцінки діям сторін щодо оплати вартості квартири та діям ОСОБА_5 і її чоловіка, які вселилися до спірної квартири та проживали в ній.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув; не перевірив доводів апеляційної скарги; не зазначив в ухвалі конкретних обставин й фактів, що спростовують доводи скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин колегія суддів визнає, що при вирішенні справи в частині зустрічного позову ОСОБА_5 судом неправильно застосовані норми матеріального права й порушені норми процесуального права, тому ухвалені у справі судові рішення в зазначеній частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 205, 334 336 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відмову від позову задовольнити, прийняти відмову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 від позову до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, відновлення права власності на квартиру та визнання суми завдатком.

Рішення Іллічівського міського суду від 9 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 7 лютого 2007 року в частині вирішення первісного позову скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду від 9 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 7 лютого 2007 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_5 скасувати, справу в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.