6-776св10 Про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири та перевід прав покупця - 24.02.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: об’єднання власників квартир "Ворошиловець", приватний нотаріус ОСОБА_6 – про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, перевід прав покупця, визнання права власності на частину квартири, визначення порядку користування та вселення у квартиру за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа – управління віз та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Луганській області, про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та зняття з реєстраційного обліку за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 29 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 30 листопада 2009 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 1996 року перебувала з ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах. 30 червня 1998 року вони за спільні кошти за договором купівлі-продажу придбали у ОСОБА_5 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було оформлено на ОСОБА_4

24 липня 1998 року вона була зареєстрована у цій квартирі.

У 2006 році у зв’язку із зловживанням ОСОБА_4 спиртними напоями вона була змушена покинути їх спільну квартиру.

Посилаючись на викладене, просила визнати частково недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, перевести на неї права покупця, визнати за нею право власності на ? частину квартири, вселити її у спірну квартиру, зобов’язати відповідача не чинити їй перешкод у користуванні квартирою, визначити порядок користування вказаною квартирою, поновити строк звернення до суду.

У червні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірною квартирою та скасувати її реєстрацію в цій квартирі, посилаючись на те, що лише він є власником зазначеної квартири, а ОСОБА_3 була зареєстрована у цій квартирі й проживала до 2006 року з його згоди.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 29 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 30 листопада 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 частково недійсним; визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину спірної квартири та вселено її у цю квартиру; зобов’язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні спірною квартирою. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольнити його позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 1996 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у фактичних шлюбних відносинах.

30 червня 1998 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с. 4).

24 липня 1998 року ОСОБА_3 зареєстрована у вказаній квартирі (а.с. 5зв).

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову районний суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірна квартира була придбана сторонами в період, коли вони проживали однією сім’єю, а тому відповідно до положень ст. 74 СК України є їх спільною сумісною власністю.

Одночасно суди, застосовуючи норми Цивільного Кодексу Української РСР (1540-06) 1963 року, дійшли висновку про поважність причин пропущення ОСОБА_3 строку звернення до суду та про недійсність договору купівлі-продажу в частині покупця з переведення на неї прав покупця на ? частину квартири.

Однак з висновком суду не можна погодитись з таких підстав.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд серед іншого вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до п. 1 розділу VІІ "Прикінцеві положення" Сімейного кодексу України (2947-14) , за нормами якого судом вирішено спір, зазначений кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (435-15) , тобто з 1 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (2947-14) (далі – СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України (2947-14) застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося сторонами, що з 1996 року сторони проживали у фактичних шлюбних відносинах та предметом спору є квартира, що придбана ними у 1998 році.

Суд на зазначене уваги не звернув і не з’ясував який матеріальний закон регулював спірні відносини на час придбання спірної квартири, не застосував цього закону, а помилково застосував норми СК України (2947-14) , який зворотної дії в часі не має і не поширюється на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Дійшовши висновку про недійсність договору купівлі-продажу від 30 червня 1998 року в частині покупця ? частини квартири на підставі ст. 48 ЦК Української РСР 1963 року суд не вказав, якій нормі закону чи іншим нормативним актам не відповідає угода.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд. Оскільки допущені судом першої інстанції порушення не усунуто апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 29 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 30 листопада 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Артемівського районного суду м. Луганська.