Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Костенка А.В.,

Мазурка В.А., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 13 листопада 2008 року,

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області Мороз Л.І. Під час виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 квітня 2005 року про стягнення з Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції на користь скаржниці на відшкодування завданої моральної шкоди 700 грн. державний виконавець безпідставно повернула без виконання виконавчий лист.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 13 листопада 2008 року, закрито провадження у справі на підставі п. 1 ст. 205 ЦПК України у зв'язку з тим, що спір відноситься до адміністративної юрисдикції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвал судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення рішення про задоволення скарги, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суддя районного суду, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскарження рішень, дій органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень загальних судів, ухвалених до 1 вересня 2005 року, відноситься до адміністративної юрисдикції.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦПК України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Частиною 2 ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" установлено, що скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 384 ЦПК України.

Однак відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 та ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, звертаються до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

При цьому ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до п. 13 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Суд не врахував, що рішення суду, дію державного виконавця щодо виконання якого оскаржено ОСОБА_1, ухвалено 26 квітня 2005 року, тобто відповідно до ЦПК України (1618-15) 2004 року.

Таким чином, згідно з п. 2 ст. 342 ЦПК України наведені порушення є підставою для скасування постановлених у справі ухвал та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При розгляді справи суду необхідно з'ясувати, чи підлягає вона розгляду в суді в порядку цивільного судочинства.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 336, п. 2 ст. 342, п. 6 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 13 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.