Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про припинення права на частку в спільному майні, визнання права власності та усунення перешкод у користуванні квартирою, виселення та вселення,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності на квартиру, посилаючись на те, що йому на праві власності належить частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1, відповідачці - частина зазначеної квартири, в ній проживає ОСОБА_2 зі своєю сім'єю, але її частка в спільному майні є незначною, не може бути виділена в натурі, визначити порядок користування квартирою відповідно до їх часток у власності також неможливо, ОСОБА_2 не допускає його в квартиру, тому її право на частину квартири може бути припинено й при вирішенні цього питання не повинні враховуватися положення пункту 4 статті 365 ЦК України, так як відповідачка на праві власності мала іншу квартиру, яку з власної волі продала.

Позивач під час розгляду справи уточнив позов, пред'явив також вимоги до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, і просив припинити право власності ОСОБА_2 на частину квартири АДРЕСА_1, передати ОСОБА_2 компенсацію вартості її частки в розмірі 59 747 грн., внесену ним на депозитний рахунок суду, визнати за ним право власності на зазначену квартиру, виселити із неї відповідачів та вселити його, зобов'язавши ОСОБА_2 передати йому ключі від квартири.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 4 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 16 грудня 2008 року, позов задоволено частково, постановлено припинити право власності ОСОБА_2 на частину квартири АДРЕСА_1, визнати за позивачем право власності на зазначену квартиру, виплатити ОСОБА_2 компенсацію вартості її частки в розмірі 59 747 грн., внесену ОСОБА_1 2 вересня 2008 року за платіжним дорученням № 22 на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області, та виселити відповідачів із квартири АДРЕСА_1; в задоволенні решти позову відмовлено, постановлено також стягнути на користь позивача солідарно з відповідачів 597 грн. 47 коп. на відшкодування витрат по оплаті судового збору та 30 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 складається із двох кімнат, її загальна площа - 40,5 кв.м., вартість квартири становить 238 986 грн., Позивачу на праві власності належить частини, ОСОБА_2 - частина зазначеної квартири, в ній проживають відповідачі, які займають обидві кімнати в квартирі, позивач у спірній квартирі не проживає.

Також установлено, що ОСОБА_2, проживаючи в спірній квартирі, в порядку поліпшення житлових умов на сім'ю одержала квартиру АДРЕСА_2, зазначена квартира була відповідачами приватизована й 25 вересня 2001 року продана ОСОБА_6

Задовольняючи позов у частині припинення права ОСОБА_2 на частку в спільному майні, суд виходив із того, що її частка в квартирі є незначною, не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування квартирою неможливе, й припинення права ОСОБА_2 на частку в квартирі не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачів, до того ж вони на праві власності мали інше житло, яке добровільно відчужили.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилалися, зокрема, на те, що спірна квартира є їх постійним місцем проживання, іншого житла ніхто із них не має, тому припинення права ОСОБА_2 на частку квартири завдасть істотної шкоди їх інтересам, крім того, ОСОБА_1 з власної волі не проживає в спірній квартирі, а проживає разом зі своєю дружиною в квартирі АДРЕСА_3, вони ж не чинять позивачу перешкод у користуванні квартирою.

Також відповідачі зазначали, що позивач став власником частин квартири АДРЕСА_1 лише у вересні 2003 року, натомість квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 отримала в 1998 році, ця квартира була приватизована у вересні 2000 року та продана у вересні 2001 року, тому з вересня 2003 року ОСОБА_2 ніяким чином не могла порушити будь-які права позивача щодо спірної квартири.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України таких доводів відповідачів належним чином не перевірив, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та не звернув уваги на їх особливість - припинення права особи на частку жилого приміщення, а тому належним чином не вмотивував свого висновку про те, що припинення права ОСОБА_2 на частку в квартирі не завдасть істотної шкоди її та членів її сім'ї інтересам.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 16 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.