Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", третя особа - профспілковий комітет Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", про зарахування часу проходження військової служби до стажу роботи за спеціальністю на підприємстві та виплату щомісячної винагороди за вислугу років за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Київської області від 7 листопада 2008 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що після проходження військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах України він з 4 липня 2006 року перебуває у трудових відносинах з ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на посаді інженера спеціального відділу. Його було звільнено в запас у зв'язку зі скороченням штату із загальною вислугою років - 22 роки і 3 місяці. Проте відповідач у порушення законів України: "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" і "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положення про порядок і умови виплати винагороди за вислугу років у системі цивільної авіації України, яке є додатком до Колективного договору (далі - Положення), відмовляється зарахувати перебування його на військовій службі до стажу роботи, який дає право на виплату винагороди за вислугу років у системі цивільної авіації. Просив зобов'язати відповідача зарахувати йому час проходження військової служби до стажу роботи, що дає право на виплату винагороди на вислугу років у системі цивільної авіації ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", у розмірі 30 % посадового окладу щомісячно, починаючи з 4 липня 2006 року і виплатити таку винагороду.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2008 року позов задоволено. Зобов'язано: ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" зарахувати ОСОБА_1 час проходження військової служби в 22 роки і 3 місяці до стажу роботи за спеціальністю, починаючи з 4 липня 2006 року; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу щомісячно, починаючи з 4 липня 2006 року.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 7 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу та звільнений в запас із загальною вислугою в 22 роки і 3 місяці. Після цього з 4 липня 2006 року перебуває у трудових відносинах з ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" і отримує щомісячну винагороду за вислугу років на даному підприємстві в розмірах 5% - 25% від посадового окладу залежно стажу роботи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 відповідно до п. 2.1. Положення має право на зарахування часу проходження військової служби до стажу роботи за спеціальністю на підприємстві та на виплату щомісячної винагороди за вислугу років у розмірі 30 % від посадового окладу, оскільки його стаж роботи становить більше 20 років.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд правильно виходив з того, що згідно з п. 3.2. Положення ОСОБА_1 не має права на зарахування часу проходження військової служби до стажу роботи на підприємстві, що дає право на виплату винагороди в розмірі 30 %, оскільки був призваний на військову службу не є підприємства. Зарахування часу військової служби до стажу роботи в цивільній авіації, що дає право на одержання винагороди за вислугу років у розмірі 30 % від посадового окладу, можливе лише в разі прийняття такого рішення загальними зборами трудового колективу та змін до колективного договору.

Зазначені висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Так, апеляційний суд виходив з того, що Положення недійсним не визнано, зміни до колективного договору не внесені. Закони України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" та "Про військовий обов'язок і військову службу" не регулюють трудові відносини між сторонами і не регулюють питання оплати праці, що відповідає положенням Закону України "Про колективні договори і угоди" (3356-12) та ст. 9-1 КЗпП України.

Відповідач є господарюючим суб'єктом, який вправі самостійно вирішувати питання розподілу свого прибутку, в тому числі й винагороди за вислугу років своїм працівникам.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 7 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.