Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Клембівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області про визнання незаконним державного акта на право власності на земельну ділянку та поділ земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду від 19 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 лютого 2009 року,

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Клембівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області про визнання незаконним державного акта на право власності на земельну ділянку та поділ земельної ділянки. Позивачка зазначала, що перебувала з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних стосунках. В період перебування в цих стосунках вони спільно побудували будинок разом з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. За будинком для обслуговування його та господарських споруд було закріплено земельну ділянку площею 0,3122 га, яку в липні 1995 року на підставі державного акта було передано у власність ОСОБА_3 Після припинення подружніх стосунків спільно нажите майно було розділене між ними та ухвалою Ямпільського районного суду від 30 березня 1999 року було затверджено укладену нею з ОСОБА_3 мирову угоду, за умовами якої їй було передано у власність літню кухню, яку вона в подальшому з дозволу виконавчого комітету сільської ради переобладнала під житловий будинок. В травні 2006 року ОСОБА_3 будинок та земельну ділянку подарував своїй дочці ОСОБА_2, яка в подальшому одержала державний акт на право власності на земельну ділянку. Посилаючись на те, що земельна ділянка була надана їх сім'ї для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, позивачка просила визнати незаконним державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_2, та розподілити земельну ділянку, закріпивши за нею право на половину такої.

Рішенням Ямпільського районного суду від 19 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13 лютого 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірна земельна ділянка була на законних підставах приватизована ОСОБА_3, а в подальшому відчужена ОСОБА_2, і в позивачки право на цю земельну не виникло.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до положень ст.ст. 6 та 22 ЗК України 1990 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 (15-92) "Про приватизацію земельних ділянок" одержана громадянином у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель земельна ділянка є його приватною власністю, оскільки йдеться про одержання громадянином частки із земельного фонду, а не про спільно нажите майно. Разом з тим, виходячи зі змісту ст. 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будинок і споруди переходить право власності і на земельну ділянку без зміни її цільового призначення. У разі будівництва на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає і в учасників права спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будинки та споруди виникає при приватизації земельної ділянки, на яких останні знаходяться.

Судом встановлено, що будинок та літня кухня, яка є підсобною будівлею і складає з будинком одне ціле, були споруджені позивачкою та ОСОБА_3 у період їх спільного проживання і є їх спільною власністю. Спірна земельна ділянка надана для обслуговування будинку та господарських споруд. Після припинення подружніх стосунків, вони розділили між собою спільно нажите майно і літня кухня була передана у власність позивачки.

Ухвалюючи рішення у справі, суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув та помилково вважав, що земельна ділянка була власністю лише ОСОБА_3, а в позивачки не виникло право на неї.

Крім того, оскільки вимоги позивачки зводяться до визнання за нею права на частку земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_3, суду слід було залучити його до участі у справі та, уточнивши відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України позовні вимоги, з'ясувати чи не охоплюється її вимогою також і визнання частково недійсним договору дарування спірної земельної ділянки, укладеного ОСОБА_3 з ОСОБА_2

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 444 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ямпільського районного суду від 19 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 лютого 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.